За дві години - початок нашої вистави.
Вона прийде дивитись. У нас в універі є така традиція - за відвідування культурних заходів додають бали до рейтингу. Вона прийде. Сама вистава мене майже не хвилює - зіграно, все органічно, я знаю, що не забуду слів, але мене хвилює інше. В ті секунди, коли звучатимуть мої репліки, увага залу, а значить і її увага будуть прикуті до мене. У мене півдесятка реплік, 5 точок дотику до неї. І це змушує мене хвилюватись, як перед першим поцілунком. Цьому не можна опиратись, собі ж гірше... Вона там буде. І я буду тут, на цій сцені. Для неї, звісно ж.