Люди помирають.
Зникають з цього світу, з'являються в іншому. Потрапляють до раю чи до пекла. Стають зірками, деревами, а може й птахами чи комахами. Тіла їхні закопують у землю, про них намагаються не казати лихого. Радіють всередині, несвідомо, що це трапилося не з їхніми близькими. А якщо трапилося - плачуть, шукають розради в релігії, живуть собі якось потроху далі... Час лікує. Накриває рани шаром повсякденних турбот, дарує нові перешкоди на шляху - і хочеш того чи ні, мусиш їх долати.
Ти лишився тут, і мусиш жити так, щоб їм було не соромно поглянути на це згори...