Нормальний психічний розвиток дитини, її становлення як особистості, майбутнього сім'янина зумовлюється не тільки нашими прекрасними пориваннями, мріями, словами, а й загальним мікрокліматом сімейного життя, його тональністю, спрямованістю одне на одного.

Сімейний мікроклімат, насамперед, характеризується тими моральними нормами, якими живе сім'я; характером стосунків між її членами (любов, взаємна повага чи злість, нетерпимість), а також традиціями, що існують в родині.

Для нормального психічного розвитку малюка необхідні позитивні, емоційно забарвлені стосунки між батьками, адже саме у характері, стилі спілкування віддзеркалюється моральна атмосфера сім'ї.

Сучасна соціальна психологія розрізнює п'ять видів подружніх стосунків від яких залежить психічний розвиток дитини.

1. Співробітництво — ідеальний тип стосунків, що породжуються взаємною повагою та взаєморозумінням; їх основою, безперечно, є почуття любові. В таких сім'ях виростають прекрасні діти; тут панують взаємна повага, довіра, любов; батьки на особистих прикладах привчають малюка з дитинства поважати батька, мати й дорослих.

Діти в таких сім'ях природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм, наповненим цікавими подіями, життям.

У подібних родинах розв'язання конфліктних ситуацій відбувається на рівні егалітарних відносин, тобто без роздратованості, приниження людської гідності дорослих і дітей, взаємних обвинувачень. Всі члени сім'ї з повагою ставляться одне до одного.

2. Паритетні стосунки. У випадку взаємного звикання, деякої втоми одне від одного, стосунки між подружжям можуть переростати у паритетні (рівноправні) відносини, основою яких є взаємна повага, але відчувається деяка прохолодність.

Діти у таких сім'ях часто отримують вказівки, за їхньою поведінкою здійснюється постійний контроль. Вони ростуть з нерозвинутим почуттям самостійності, впевненості у собі, що може спричинити у майбутньому формування особистої неповноцінності; однак ці діти слухняні, дисципліновані. Але треба зазначити, що холоднувата атмосфера сімейного оточення не може бути визнана ідеальною, адже для дітей важливим є емоційний зв'язок із батьками.

Якщо перші два види стосунків ми відносимо до позитивних, то наступні три види - “змагання”, “конкуренція”, “антагонізм” - до небажаних, або навіть неприпустимих.

3. Змагання. Це стосунки суперництва і бажання перемогти. Сімейне «змагання» - це, найчастіше, боротьба за домінування у сім'ї. Подібні стосунки можуть перетворитися на диктаторські, деспотичні, особливо коли батько або мати постійно вимагають від дитини виконання їхніх вимог, а за найменшу провину, непослух карають.

Така диктаторська позиція батьків погано впливає на психічний стан дитини. Деякі з них стають боязкими, піддаються будь-якому впливові; в інших розвиваються лицемірство, підлабузництво, нещирість.

Цей стиль відносин є характерним для тих родин, де часто виникають сварки між батьками. У такій ситуації кожен з батьків намагається «перетягти» на свій бік дитину.

4. Конкуренція. Якщо в стосунках між батьками відсутні витримка, тактовність, впевненість у собі, то відносини змагання можуть перерости у конкуренцію.

Конкуренція — прагнення влади над іншим, бажання домінувати в різних сферах діяльності. У тій сім”ї, де батьки егоїстичні та спрямовують усі свої зусилля на досягнення особистої переваги, позитивне формування особистості неможливе.
Конкуренція між батьками має явно виражений негативний характер.

Погодьтеся, шановні батьки, що дітям жити в таких сім'ях дуже важко, адже їх тут не сприймають як повноправних членів родини, принижують їхнє почуття гідності, самоповаги. За таких умов діти привчаються підкорятися волі сильнішого, догоджати.

5. Антагоністичні стосунки. Якщо розвиток відносин конкуренції своєчасно не спинити, то вони перетворяться на антагоністичні. Антагонізм — це стосунки різкого протиріччя між батьками, їх подружнє життя має вимушений характер і тримається лише завдяки якимось конкретним обставинам (відсутність житлового або матеріального забезпечення, почуття відповідальності за дітей тощо).

Діти в таких сім'ях живуть в умовах постійної незгоди між батьками і мусять виконувати різні вимоги з боку батька й матері — все це врешті-решт формує у дитини такі негативні якості характеру, як черствість, відчуженість, лицемірство, байдужість, зневага і навіть ненависть до своїх батьків.

Формування стосунків конкуренції, антагонізму зовсім небажані в сім'ях, тому що вони несприятливо впливають на психічний стан дитини, формування її особистості. За таких взаємин, атмосфера сім'ї позбавлена миру, спокою, любові, стабільності, тобто найнеобхідніших умов для повноцінного духовного й психічного розвитку дитини.

Через це зростає ризик нервово-психічних захворювань дитини, її поведінка стає неконтрольованою; знижується здатність малюка до адаптації: дитина не засвоює такі моральні, загальнолюдські цінності та норми поведінки, як ввічливість, бажання допомагати старшим, не кривдити слабих й маленьких, співчувати іншим; в неї формуються негативні почуття щодо своїх батьків, а інколи - навіть вороже ставлення до обох чи одного з них.

Одне зрозуміло, тільки атмосфера любові, злагоди, взаємного порозуміння, співробітництва позитивно впливатиме на психічний і моральний розвиток вашої дитини.

Отже, любі батьки! Якщо Ви будете любити й поважати одне одного, розуміти й допомагати своїм близьким, то можете буті впевнені, що Ви правильно виховаєте своїх дітей. Успіху Вам у цьому!


Психологічна характеристика потенційного суїцидента
Необхідно нагадати, що найбільш небезпечною з усіх характеристик передсуїцидального стану людини є песимістична установка особистості на неможливість виходу з кризи, а найбільш вагомим компонентом такої установки - депресія.

егоцентризм (повне занурення особистості в себе, що носить характер нестерпних переживань, страждань про самого себе)

аутоагресія (ступень самознешкодження, самокатування доходить до крайнощі, у поведінці проявляються підозрілість, необґрунтовані звинувачення, байдуже-спокійне та навіть позитивне відношення до нещасть, смерті друзів, близьких людей)

параноідальність (проявляється у моральному догматизмі, підвищеній роздратованості та образливості, схильності до утворення зверхцінних ідей, у дотриманні жорстких стереотипів мислення, сприйняття, поведінки)

головні мотиви поведінки (протест проти «всього і вся», нігілізм, призив до співчуття у деяких життєвих ситуаціях, особливо у емоційно нестійких, незрілих молодих людей, як правило до 25-30 років. Для більш зрілих особистостей характерні дещо інші мотиви – уникання душевних або фізичних страждань, самопокарання, капітуляція перед скрутними життєвими обставинами)

песимістична установка особистості на можливість виходу з кризової ситуації (її складові: апатія, тривога, почуття провини, депресія).

ПАМ'ЯТКИ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

ДИТЯЧА АГРЕСІЯ
Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обу­рення, неприйняття.

Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність» — розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки
1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити І сформулювати свої претензії до Вас.

2. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, роз­кажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

3. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

4. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції: і. Визначити основні причини агресивної поведінки дитини.
2.Розробити такі ігри, у яких дитина зможе не просто виявити свій гнів, а експерименту­вати з формами його прояву.
3.Допомогти дитині через гру навчитися розуміти свої та чужі негативні переживання.
4.Разом із батьками знайти можливість оптимізації виховного впливу на дитину в сім'ї.

ТРИВОЖНІСТЬ ДИТИНИ
Дитячі-страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з'являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина — та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не про­бує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров'я — погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

Чим можуть допомогти батьки
1. Оскільки «нездорові страхи» характе­ризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися — це неприпустимо погано чи соромно, вона уни­катиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.

2.Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх — він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.

3.Допоможіть своїй дитині зустрітись із її страхом у безпечній атмосфері; коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.

4.Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.

Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його поступово долаєш».

Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції:
1. Визначити особистісні причини над­мірної тривожності дитини.
2.Сформувати в дитини впевненість у своїх силах перемогти свої страхи.
3. Організувати ігрову діяльність, у якій можна моделювати страхи і тренуватися в їх подоланні.
4.Активізувати ті ресурси, які необхідні ди­тині для успішного подолання своїх страхів.
5.Допомогти батькам знайти психологічно правильні способи реагування на страхи своєї дитини.

ДІТИ, ЯКІ СХИЛЬНІ ГОВОРИТИ НЕПРАВДУ
Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру, хитрості, підступності, боягузтва. «Чому вона бреше, — дивуються бать­ки — Адже ми її навіть не караємо!» Проте запитання доцільніше ставити інакше: не «чому вона бреше?», а «що їй заважає зізнатися?» Це може бути страх упасти у власних очах («Я — хороша, я не могла цього зробити»); страх втратити любов батьків («Мама любить мене добру, а тепер виявилося, що я погана!»); страх протистояти дорослим («Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим — легше збрехати, що вже зробила») тощо.

Як правило, дитина по усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї «Чому ти збрехала?» — не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомагати батьки
1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте, їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пастку запитанням: «Ти знову брав плеєр?!», — то дитина не може втриматися від брехні: «Ні! Не брав!» А далі вже можна лише наполягати на своєму.

Замість того, щоб «відчувати брехню», необхідно «повправлятися в умінні правдиво зізнаватися». Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосфе­ру, допоможіть їй знайти слова для визнання провини; «Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода, Я не хотіла тебе засмутити..» тощо.
3. Забезпечте приємне емоційне під­кріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки нестрашно, а навіть приємно, вона легше підена це наступного разу.

Не сподівайтесь, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність — це вже інша проблема виховання.
Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції:
1. Визначити, яких саме психологічних ресурсів не вистачає дитині, щоб наважитися
говорити правду.

2. В ігровій формі допомогти дитині подо­лати свої обмеження.

3.Відпрацювати в ігрових ситуаціях необхідну для Вашої дитини форму визнання своїх помилок.

НЕСЛУХНЯНА ДИТИНА
Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слуха­ється, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просте вона відчуває а собі силу відстоювати своє бажання, або потребу перевірити любої батьків («Поступаються — отже, люблять») або прагнення в такий спосіб виявити свою образу («Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе»). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки
1. Спробуйте зрозуміти, що лежит в основі пручань дитини.
2.Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати ЇЇ гідності («Я б із задоволенням тої дозволила, але, на жаль, не можу...»)
3.Якщо дитина не виконує Ваших вимог — скоротіть їхню кількість спочатку до 3—4-х основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.

Для того, щоб дитина навчилася ви­конувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.

Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції:
1. Через ігрові ситуації визначити особистісні причини неслухняності дитини.
2.Допомогти дитині проявити й відпрацю­вати свої психологічні проблеми на ігровому матеріалі.
3.Знайти можливості оптимізації взаємодії батьків та дітей.
4.В ігровій формі тренувати дітей розуміти себе і своїх близьких.

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА
Непосидюща дитина — це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров'я. Немає такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає заборон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як прави­ло, є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10—14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане ви­користовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини — не нав'язати їй негативне ставлення до себе та світу.

Чим можуть допомогти батьки
1. Не варто сподіватися, що бурхлива фі­зична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.

2.Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, — мінімальний.
3.Спробуйте запобігати порушенню Ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшим стане переконаність дитини в тому, що вона погана.

4. Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я згадала!»

Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції:
1. Визначити уявлення дитини про себе і допомогти їй позбутися негативних пере­конань щодо власної неспроможності.
2.Засобами гри створити позитивну мотивацію до розвитку вміння контролювати свої слова та дії.
3. Тренувати в ігрових вправах довільну увагу дитини.
4. Підібрати разом з батьками ефективні способи взаємодії з гіперактивною дитиною.

ЖАДІБНІСТЬ ДИТИНИ
Навіть дошкільники добре знають, що бути жадібним — це погано, вони засуджують жадібність у інших, але багатьом дітям буває важко поділитися своїми іграшками чи ласощами з кимось.

Причиною жадібності дітей третього року життя є особливості їхнього вікового самоусві­домлення: дитина починає відокремлюватися від навколишнього світу разом зі своїми особи­стими речами. Тому для неї «моя чашка», «мій стілець», а мій ведмедик» — це частинка її «Я», яке вона прагне захистити й утримати.

Якщо період самоусвідомлення пройшов неблагополучно, більш дорослі діти продов­жують виявляти жадібність як незрілу форму відстоювання своїх меж або як негативне ставлення до необхідності чимось із кимось ділитися. У таких дітей ситуації, у яких від них чекають прояву «доброти», викликають тривогу або гнів.

Чим можуть допомогти батьки
1. Замість того, щоб просити дитину чимось із Вами поділитися — діліться з нею самі, але демонструйте, як Вам це приємно. Ви зможете навіяти дитині відчуття того, що це досить приємний процес.

2. Уникайте деякий час тих ситуацій, у яких дитина може продемонструвати свою жадібність. Адже частий прояв негативних форм поведінки закріплює не тільки неба­жані звички, а й неприємне уявлення про себе.
Частіше розповідайте дитині про те, яка вона хороша, що вміє робити, цікавтесь її вподобаннями. Це допоможе ЇЙ стати спокійнішою та впевненішою в собі.

Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції:
1. Визначити, які психологічні проблеми дитини спричиняють її жадібність.
Допомогти дитині по­долати ці проблеми шляхом усвідомлення своїх почуттів, розкриття своїх можливос­тей, підвищення впевненості у своїх силах.
У спеціальних ігрових ситуаціях потренуватися з дитиною в проявах щедрості, дати відчути радість і гордість за себе.
4.Сформувати впевненість дитини в тому, що вона добра, вміє і хоче допомагати іншим, може поділитися з тими, кого любить.
5.Разом Із батьками розро­бити подальші заходи з форму­вання позитивного ставлення дитини до себе та оточення.

ЗНЕРВОВАНА ДИТИНА
Надмірна вразливість, плаксивість чи спа­лахи гніву, перепади настрою, неспокійний сон, проблеми травлення, частий головний біль — усе це ознаки нервового виснаження дитини.

Причиною психоемоційного виснаження може бути якась неприємна подія в житті дитини, яка й досі її непокоїть, або хронічне незадоволення собою — переживання своєї неспроможності бути такою як. «треба».

Чим можуть допомогти батьки
1. Проаналізуйте, коли виникли перші ознаки нервовості, і пригадайте, що цьому передувало.

2. Допоможіть дитині усвідомити, що її непокоїть, і змінити своє ставлення до цієї проблеми.

3. Відвести більше часу в режимі дня на ті заняття, у яких дитина почувається спокійно і впевнено. Це дасть їй змогу відновити віру у свої сили.

4. Не перевантажуйте дитину такими заняттями, які викликають сильні емо­ції — позитивні чи негативні: змаганнями, випробуваннями, емоційно насиченими видовищами. Тимчасове дотримання такої «емоційної дієти» дасть змогу знервованій дитині відновити душевну рівновагу, норма­лізувати сон, набратися сил.

Чим може допомогти психолог
Основні завдання психологічної корекції: 1. У процесі психологічного аналізу гри дитини можна визначити основні зони ЇЇ емоційного напруження: чого вона боїться, чого уникає.

2. Створити ігрові умови для того, щоб дитина сама усвідомила й висловила свої переживання.

3.Якщо причиною негативного емоційною стану стала якась психотравмуюча ситуація, її необхідно поступово відтворити і знову пережити, але із залученням усіх необхідних психологічних ресурсів.

4.Якщо причиною нервового виснаження дитини с її почуття невідповідності «ідеалу», то психологічна допомога включатиме формування впевненості у своїх можливостях і вміння спокійно сприймати.

5.Для кожної дитини буде підібрано Індиві­дуально-оптимальний спосіб психоемоційної розрядки, опанувавши який, вона зможе самостійно знімати надмірне психологічне напруження в разі необхідності.