Відторгнутий коханим містом і людиной,
Шукаю, мрію плани, та боюсь,-дарма,
Чому мене хтось зве останньою скотиной,
Коли таких як я ще залишилася юрба?

Про що гадаєте, коли мене немає поряд,
Що душу бережно тоді гризе?
Хіба то правда, що попи у церкві молять,
Що кожен з нас кудись прийде...

Не просто бачити усе, що попросив би,
Вам не збагнути дотику очей,
Можливо я когось побачити хотів би,
Прийняти вдвох романтику ночей.

Дві особистості в мені - уже занадто,
Ти зрозумій хоча б одну,
До неї телефонувати вже мабуть не варто,
Сховаю посмішку від вас сумну.

Моє життя для більшості людей лише шиза,
Мої слова,- для вас брехня,
Та просто я не ви, я просто не рослина,
В моєм житті не все ..уйня!

Все, що занадто, то говорят є нездраво,
Занадто думати, то теж фігня,
Немов би тінь, переді мной усе постало,
І хто тепер із серед них моя?

Кого знайду у темряві крім кванту світла,
Нащо мені непотріб у житті?
Якщо свідомість відгнива від свіжого повітря,
Усе в неясном серцю калатті...

Себе обманюю, а може уже справді досить,
Можливо я без маски і не я?
В тремтінні тіло кожен день морозить,
Від холоду, не від тепла....