В колонках играет - ГрОб- Прыг-скок
Настроение сейчас - мовчазне

Сьогодні вдруге образив за життя українську мову. Тому і пишу се на українській, щоб якось спокутувати перед нею вину. Щоб хоч декілька людей прочитало це, і зрозуміло, що вона не гірша за інші, і вона НАША! Ось що головне, що не чужа!
Першого разу це було коли я вів дискусію з однією аспіраткою філфаку. Вона назвала мою мову несправжньою, мову якою я говорив з дитинства, мову яку я вважаю рідною. Вона сказала, що це спаклюжена версія української. Я почервонів від люті. Відповів їй, що вона звичайнісіньке лайно. Не мова, а вона. В чому ж вина, скаже непросвітлений? Я ж впринципі відстояв своє імхо. А може все-таки вона була права, і образивши її, я образив нашу Велику Солов"їну?
Сьогодні все ще комічніше... Тепер я виступив в ролі цієї аспрірантки. Так чим же я тепер не лайно? Я зневажив своїм необдуманим вчинком, те що для когось є часткою його душі, величезною часткою душі... Так, я все-таки не хотів цього зробити, але волею імпульса я дав в життя цю гидоту. А слово, як відомо, не горобець. Що тепер можу зробити? Як мені здається, то тільки не повторити цього знову... Чи не буде цього замало? Напевно буде...

Але жаліти за минулим нерозумно, потрібно щоб минула жаліло за тобою.

Щоб ще до цього добавити? Та напевно досить, в цьому тексті кожен повинен знайти більше ніж написано. Адже я ситуація з мовою лише приклад. Ми робимо такі помилки на протязі дня по декілька разів, але не помічаємо? Спробуйте підрахувати, скільки ви раз попускаєте (навіть подумки) імхо інших яке здається вам невірним за одну добу? Я не говорю тільки про отучуючих, подивіться в глобальних масштабах. Можливо тоді ви задумаєтеся, і зрозумієте що цінити потрібно не тільки своє. Якщо хоча б одна людина зрозуміє те що написано тут між рядків, то я вважатиму що зробив великий плюс для нинішнього людства.
Не читайте символи, читайте емоції та почуття. Не читайте автора, читайте себе...