Якби лице посимпатичніше дістати, то можливо
Я зміг би сонце приграбастати до рук,
І тіло поспортивніше вкачати, то сама вложила,
Вона б мене у ніг обійми й ліжка стук.

О так, тоді б я знав куди мені потрібно йти,
За кого думати і на колінах впасти,
І з соромом за все і всіх пробачення знайти,
Із вдячності до ніг ромашки класти.

І рік самотності не допустив би знову більше,
Любив би весь, і весь би віддававсь,
А так живу у буквах, що кричать усе тихіше,
Невже не чула, як я зізнававсь?