Забув себе, надіюсь й вас забуду,
Піду з дощем у найжаркіший світ,
Потоп влаштую загубленому люду,
Щоб океан наповнив їхній піт.

Ні, я не злий, я навіть добрий,
Малесенька бацила для тих тіл,
Чий сенс життя для мене новий,
Хто більше не відчує інших біль.

Мій світ в мені і вам немає місця,
Я радикально вас у пам'яті зітру.
Це як для мізків лікувальна клізма,
Хоч це мені зовсім не по нутру.

Не вистачає часу - думка на досузі,
Втрачаю все, що так хотілося знайти,
Єдине, що тримаю хвацько - друзі,
Чи є бажання в них зі мною йти?