Я впервые за долгое время плачу, как идиот, из-за своих чувств
Ты считаешь, что мне просто удобно?
Ты считаешь, что любви нет? Только эгоизм "мне удобно" и "мне нужен вот этот\а"?
То ты жестоко ошибаешься, может и впервые.
Сколько я промолчала про глупые переживания ночами и сгрызеные под корень ногти
Сколько я пережила за те пять дней после нашей неопределенности
Ровно столько ударов сердца, что б хватало на мой сейчарышний эгоизм...
Да, я слишком большую ошибку допустила, не найдя в своем времени минуты на сообщение.
Но летом, когда я болела - мне было больно из-за отсутствия твоего внимания. Ведь я всегда первая искала ниточку связи.
А теперь я виновата, что сейчас не нашла.
Мне больно из- за твоих слов. Слишком много соли и мокроты. И приходится выть молча. Потому что так надо.
На самом деле мое " я люблю тебя" вовсе не значит "когда говорят "я люблю тебя" имеют в виду "ты мне совершенно неинтересна, я люблю себя с тобой, а не тебя".
На самом деле ты просто нашла себе глупого ребенка и он не оправдал твои ожидания
Это все...
Я всегда сбегаю от проблем
И теперь просто открою все закрытые записи для тебя
Понедельник 7 сентября 2009
Та іноді все це зводить с розуму, якого, між іншим, у мене й так немає.
Я не розумію .Навіщо я граю в цю гру.?Навіщо я прагну цих відчуттів, сумніваючись в їхній наявності?
Чого я прагну? Чого шукаю, якщо пошук залишається в одній точці зіткнення?
Я не віру власній персоні на наявність цих почуттів. Але кожного дня. Хвилини. я згадую лише про одну людину, я прагну бачити ці очі, я хочу відчувати цей тонкий аромат, я мушу торкатися цієї шкіри, я знаю що без цих губ я вже не побачу своэъ насолоди.
Напевне? Точно? Це те саме, що шукають інші? Я впевнений, що це насправді дуже видрізняється. Але хто ж казав що мрія схожа на солодку вату чи мильні міхури.
Чи справді я кохаю, чи все це лише глибоке самодурство?
Кохаю -гарне слово. Хоча мені більш подобаються іноземні варіанти. Їх можна сказати більш, ніж одній людині. Бо рідні слова мов висотують душу, вибираючи найцініше, вкладуючи в це слово всю твою гідність, слабкість...все те, ща належало до цих слів самае тобі.
Я давно помер. у тобі. у твоїй реальності. тебе занадто багато у моєму просторі. у моїй свободолюбивій душі. у моєму насправді мовчазному і холодному сердці. тебе занадто багато для мене.
І це ще б нічого якби я знав, або краще відчував, що ти відображення мене. Якби я знав, що це не просто зручно, коли в тебе є хтось люблячий, терплячий, приймаючий тебе всеціло, знаходячий багато точок зіткнення. Що там точок - цілих площин зіткнення! Якби я знав, що це ти не вигадала для зручності. Якби я напевне знав, що тобі глибоко у душі( якщо бути відвертим з самим собою на сто відсотків) я дійсно потрібен
Але я не знаю. Я не відчуваю. Я загублене маленьке кошеня у вир. У вирі непотрібних потрібності емоцій. Загубленний у часі й просторі де надто багато стало саме тебе. І тільки тебе.
Сьогодні я тебе кохаю. Саме сьогодні я можу це сказати, але ти не почуєшь. Бо так треба. Напевне так треба, щоб я остаточно не став частиною тебе.
Понедельник 14 сентября
Я ненавижу этот дневник. контакт. свое увлечение музыкой. свою одежду. имидж.
я ненавижу свою невозможность даже преставить, что я нормально оденусь. для меня это теперь тяжело
я ненавижу твои руки и губы.
тебя.
за невозможность тебе отказать. за то, что отобрала интерес к другим. ненавижу за впевые жизни срывающееся дыхание при простых прикосновениях. ненавижу за желание ощущения твоих пальцев на коже. твоих губ там, где им не положено быть.
Пятница 25 сентября
На самом деле даже тебе я только писала. Выдавить из своего горла эти пару звуков я пока так и не могу.
И мне тоже завидно. Я хочу много-много писать о нас с тобой, как Хиро о Рее. Но вообщем-то и писать нечего.
Я хочу повторять это бесчисленные разы, и смысла так много, что он не потеряется даже с сотым повтором.
Мне кажется, что для тебя данная ситуация просто удобна.
Прошу, скажи, что это не так!
Но я молчу. И ты молчишь. Я не понимаю. Я не услышу.
Я скорее подавлюсь своим желанием. Я выпью весь воздух доконца.
Я не могу это высказать. Почему?
А внутри бывает слишком пусто. там тихими водными каплями катается на дне одиночество.
А внутри бывает слишком много всего - бабочки,
Наверное они о любви.
И не на один день. Я хочу целовать тебя всё время. Я хочу тебя. Твоей ревности. Твоего голоса. Твоего запаха. Твоего вкуса. Хочу всю. навсегда. только для себя.
Заинтерисованость и привязоность проходят.
Страсть угорает до нитки.
Это странное необьяснимое тихое спокойное, но такое аморфное и движушееся чувство поселилось во мне.
Внутри меня "безчувственного мальчика"
Что оно там забыло?
Оно выпивает меня. По капли. Наверное, кровь всё же вкуса ванили.
Наверное, я не ошиблась с цветом безумия, оно такого же цвета, как и моя любовь.
Любишь или нет?
Или я всё-таки прав,что просто удобно?
Я хочу жизнь, как в фанриках
Обнимания, поцелуи. простыни. запахи. звуки.
хочу
многова-то хочу
но хочу
тебя хочу
очень.
странно. а может не тебя?
а может только тебя
и ошло оно все лесом
в моих снах я целую тебя на улицах
я раздеваю тебя, подавляя любое сопротивление
я узнаю какого ты вкуса.
я иследую всё твое тело.
а плевать! всего лишь сны .
всего лишь извращенная фантазия
пойду убьюсь
сейчас во мне только ты
Понедельник 12 октября
Десь за небокраєм живуть мої дитячі мрії. Вони неначе маленькі скромні хмаринки. Білі й пухнасті.
Десь неподалеку в темних закутках ховаються мої теперішні фантазії. Вони дивної форми, гострі, кольору крові. А ще вони вологі й постійно тихо хлюпають носом, бо їм не дають справдитися.
Я тримаю тебе у своїх руках, я торкаюся всього до чого позволяю собі торнутися. Вустами смакуючи ніжну шкіру, вбираючи крапля за краплею твій аромат. Але я ніколи не відчуваю, що все це належить мені. Неначе в руках нічого немає. Ти покидаєшь мене, і все це здається безумною фантазією на краєчку моєї неспокійної свідомості. Мені так подобається відчувати твоє тепло. Мені подобається, коли ти граючи отримуєш верх наді мною. Твоя ніжність чи грубість мовби каже про твоє бажання, котрого я так і не можу віднайти.
Інколи я хочу майже невідчутними дотиками огорнути все твоє тіло. Занадто повільно, тягуче й солодко. Відчути кожний подих і стук. Нічого більше. Тільки безкінечно ніжні дотики. Знову. І знову.
Інколи я хочу пазурами й укусами вирвати з твого горла стогін, й не один. Грубо й властно брати тебе руками, валити в ліжко. Кусати, залишая сліди свого перебування на тілі. Цілувати шкіру на ключицях до крові. Глибоко проникати язиком до рота, витягуючи з тебе душу. Я хочу чути лиш стогіни і гул твого сердця. Я хочу бачити на тобі наглухо закритий одяг ще декілька днів після такого пориву.
Я боюся цих бажань. Вони тихо нашіптують свої підлі пісні на вухо, чекаючи поки залишки розума здадуться у їх солодкий полон. Я боюся свого потягу до тебе. Я не розумію навіщо я тобі? Та й насправді потрібна чи може..?
Я боюся цього найбільше на світі. Людина без страхів боїться своїх мрій. Напевне, це дуже цікаво.
Я не знаю коли я зізнаюся тобі у цих почуттях. Коли зможу проронити срібними краплями ці слова, що так привільно гуляють маршем у моїй голові. Коли я припиню нарешті писати пости про тебе лише для самовираження.
Мені іноді відчайдушно хочеться відкрити доступ лише тобі. Щоб ти здогадалась, що це далеко не перший раз. І всі мої закриті записи лише про одне й те саме. Одне й теж. Знову
лише про тебе
Среда 14 октября
Хочу
Жду
Схожу сума
всё так просто.
мне плохо без тебя
и слишком трудно с тобой
слишком сладко
жду.
хочу
люблю.
схожу сума.
по тебе.