з думкою пані зонтаг згодна - до певного рівня. у мозку в мене надто багато умберто еко, шоб прийняти цю позицію без застережень. однак у багатьох випадках вона слушна, і цього не забереш.
а я все одно лишатимусь інтерпретатором. бо хто зна.

Таким чином, інтерпретація передбачає роходження між чітким змістом тексту й вимогами (пізніших) читачів. Вона прагне усунути це розходження. Ситуація виглядає так, що з якоїсь причини текст став неприйнятним, але відкинути його не можна. Інтерпретаця - це радикальний засіб зберегти шляхом перекроювання старий текст, надто цінний, щоб від нього відмовитися. Інтерпретатор, фактично не знищуючи й не переписуючи тексту, змінює його. Але він не може в цьому зізнатися. Він твердить, що всього-навсього робить його зрозумілим, розкриваючи його справжній сенс. Як би сильно не змінювали текст інтерпретатори (ще один загальновідомий приклад - це талмудистські й християнські "духовні" інтерпретації відверто еротичної Пісні над піснями), вони мусять твердити, що вичитують смисл, який там вже є.

тут варто ремарку. бо очевидно, шо пані сюзен біблеїстикою не займалася. з таким підходом дуже близько до буквалізму, а для аналізу текстів, складніших, ніж твір восьмикласника, переважно потрібні трошки тонші інструменти. інакше доводиться читати, шо хайям був проповідником п'янства і ше багато веселих речей. ну, і з піснею над піснями теж... але як приклад - катить. принаймні зрозуміло, шо вона має на увазі. вкладання християнських ідей до вуст аристотелеві - з тої самісінької опери.
і ше.

Розуміти - значить інтерпретувати. А інтерпретувати - це заново формулювати явище, практично знаходячи для нього еквівалент.
Таким чином, інтерпретація - це не (як припускає більшість людей) абсолютна вартість, жест розуму, що перебуває в якійсь позачасовій сфері потенційних можливостей. Інтерпретацію саму слід оцінювати у зв'язку з історичним поглядом на людську свідомість.

далі вона пише про речі, з якими я погодитися не можу - наприклад, про те, шо "інтерпретація робить мистецтво поступливим, зручним", а світ - блідішим. інтерпретація - це ше один вид творчості, і вона, як і всі інші творчості, надає цьому світові барв. може, інтерпретація й творить симулякри, однак у сучасній культурі споживають симулякри переважно ті, хто до інтерпретації як такої не здатні. мені не подобаються феміністичні, постколоніальні, марксистські тощо інтерпретації, хоча я не заперечую, шо в них може бути якась частка правди - так само, як у жіночих романах чи соцреалізмі. ймовірно, це можна сформулювати так: мені не подобаються ідеологічні інтерпретації, тому шо будь-яка ідеологія (байдуже, християнська чи атеїстична) обмежує. ці ж інтерпретації можна назвати "змістовими", і з літературою вони мають трохи більше спільного, ніж тринадцятий з'їзд кпрс (гаразд, це занадто категорично, але все ж); я натомість прихильниця "формально-змістових" інтерпретацій - старого доброго структуралізму, наприклад, чи - ше краще - close reading'у. перший тип цікавий, проте внаслідок обмеженості інтерпретаторів - далеко не вичерпний. психоаналізом (фемінізмом, марксизмом, гей-лесбійською критикою - а шо ви думали, така тепер теж є) можна користуватися - як одним із інструментів, який не має права остаточного вирішального голосу. однак відкидати все разом і вимагати повернення до прямих значень слів і буквальних сенсів текстів - мілко якось... і нецікаво. хоча, можливо, пані сюзен того й не прагне - я поки шо не визначилася, як саме інтерпретувати її критику. раптом ми говоримо про те саме?

упдате: так, ми говоримо про схожі речі.

Передовсім необхідна більша увага до форми в мистецтві. Якщо надмірний наголос на змісті провокує зарозумілість інтерпретації, то розширений і ретельний опис форми заспокоюватиме... Найкраща критика, якої насправді мало, - це та, що розчиняє міркування про зміст у міркуваннях про форму.

і зовсім чудова, екстатична штука:

Замість герменевтики нам потрібна еротика мистецтва.