Сергій Жадан, "Переваги окупаційного режиму"

1
В один iз днiв повернеться весна.
З пiвденних регiонiв батькiвщини
потягнуться птахи i голосна
свистулька вiтчизняної пташини
озвучить ферми i фабричнi стiни,
I грубий крiй солдатського сукна,
I ще багато всякого гiвна.

2
Але печаль сiдає на поля.
Нужда голiмi розправляє крила,
докiль поет тривожно промовля:
я є народ, якого правди сила;
цю жiнку я люблю, вона просила.

3
Сумна країна у годину скрут.
Блукає мiщанин помiж споруд,
з усталеним природнiм артистизмом
говорить, i його словесний труд
повнiє нездоровим еротизмом
I побутовим антисемітизмом.

4
Сколовши босi ноги об стерню,
старенький Перебендя коло тину
ячить собi, що, скурвившись на пню,
лукавi дiти в цю лиху годину
забули встид, просрали Україну,
забили на духовнiсть i борню
I взагалi творять якусь фігню.

5
Бiдує мiсто. Кинувши фрезу,
робiтники на заводському ганку
лаштують косяки, бузять бузу,
розводять спирт, заводять варшав`янку
I, втерши соплi та скупу сльозу,
майовку перетворюють на п`янку.

6
Село мине спокуту цю тяжку.
Село - це корiнь нацiї, це води,
що рушать берег. Молодь на лужку,
довiрившись сiльському ватажку,
заводить, навернувшись до природи,
народнi соромiцькi хороводи.

7
Тому життя нiколи не втрача
своїх прозорих гомiнких проекцiй.
Стpiмкий юнак, легке дитя ерекцiй,
бере за руку втомлене дiвча,
i вже вони - аж дня не вистача -
займаються конспектуванням лекцiй,
зневаживши вимоги контрацепцiй.

8
І лиш зоря над мiстом пролягла,
юнак змахне краплини iз чола
i молодечо усмiшкою блисне.
Бо попри те, дала чи не дала,
у щастя людського два рiвних є крила:
троянди й виноград - красиве i корисне.