"художник, по моему мнению, должен руководиться только чувством прекрасного - оно никогда не обманывает" - цитата з "камера обскура" володимира набокова, яку я зараз зі страшним задоволенням читаю. ймовірно, в цьому контексті ви зрозумієте, чому тільки шо процитоване повідомлення для мене таке актуальне. набоков прекрасний, і не менш прекрасні його лолітки.

[550x550]

але зараз буде не набоков, а фотограф, анонсований у назві посту - девід гамільтон. такий набоківський фотограф...
по-перше, мені дуже подобається підбірка з дівчинкою в окулярах. знаєте, з такою дівчинкою, з яких зазвичай виростають жінки, котрі не знають, шо вони - красиві. принаймні мені так здається.

[550x550]

[550x550]

[550x550]

по-друге, це просто ніжність. світло.

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

ше я шалію від того, як він використовує дзеркала. таке дивне оприсутнення - загалом про дзеркала в мистецтві багато написано, але мені чомусь - може, просто вузьке коло актуальних текстів - пригадеється розділ із мішеля фуко про картину веласкеса, яка грунтується саме на дзеркальному відображенні...

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

іноді напрошуються асоціації з русланом лобановим, але...

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

і ше раз світло, підкреслене тонкими тканинами, легке, ніби ангельське.

[550x550]

[550x550]

[550x550]

[550x550]

вони прекрасні. гумберт і кречмар розповіли б вам, як вони зводять лопатки, як по-котячому прогинають хребти, як їхні засмаглі ноги торкаються гарячого піску, як по вигинах їхнього тіла пливуть краплі води... утім, так само вони б розповіли, яка згубна ця краса.

[550x550]