мені снився сімнадцятий поверх без ліфта.
я дуже гарно пам'ятаю, шо саме сімнадцятий. і шо мені було дуже прикро, бо якомусь милому хлопцеві (хоча... я не знаю, хто то був. але з ним у нас у сні не було жодної лірики, просто з сімнадцятим поверхом нам отак не пощастило, - може, брат?) довелося тягти туди меблі. чи то якісь дуже великі торби з покупками. поки він цим займався, я була на побаченні - і мені дуже гарно пригадується, з ким було те побачення. (у сні минулої ночі він цілував мені стопу - саме там посередині, де я найбільше боюся лоскоту; дивний, ніжний-ніжний і майже не еротичний сон; знаєте, бути цілованою у стопи - навіть уві сні - це фантастично добре). але побачення теж було позбавлене еротики - ми пили каву й розмовляли про літературу (майже як учора вдень у "каффі", щоправда, з кількома важливими змінами), причому наприкінці сну мій супутник дістів кілька книжок - я так розумію, з поміткою "must read", але, на жаль, уже не пригадаю, шо там було, крім "моїх сумних повій" маркеса - й подарував їх мені. шо цікаво, дарував поступово, і від останньої я довго відмовлялася (шось на кшталт "та ти шо, ну нашо ти це все..." - ех, ну хто ж відмовляється від книжок навіть через скромність?). а тоді, коли треба було повертатися на свій сімнадцятий поверх без ліфта, я прокинулася. шоб не дуже втомлюватися.
зараз сиджу, читаю "сумних повій" замість того, шоб читати локка, канта й маркса, але мені добре від цієї книжки, нічого зробити не можу. і є ше так багато отого прекрасного щоденного, про яке варто написати... колись.