повернулося.
не знаю, шо з цього приводу можна написати. багато різного. наприклад, про іншу ввічливість у провінції - коли "добрий день" кажуть усім, але здивовано дивляться, коли дякуєш за якусь дрібничку (можна було би порефлексувати про те, шо оте перше - цілковито колективне, оте друге - індивідуалізм; але не хочу). або про заратустру, який говорив надзвичайно гарні речі, і про те, шо я вже майже до цих речей доросла (заратустра буде пізніше; думки _про_ нього потрібно виношувати). або про змерзлі руки, спання по 12 годин на добу й кільканадцять есемесок, без яких мені було б зовсім сумно. або - таке вже зовсім дівоцьке й кумедне - про те, як ейсід шукав майже досконалі джинси і таки їх знайшов, і знайшов ше багато всякого.
але. повернулося - й усе тут. мені добре й затишно. удома. і не страшно, шо теж мерзну в пальці.
за ці два дні прочитала не так багато, як звичайно читаю, коли їду туди - може, через холод, який змушував кутатися в ковдру й хилив до сну. але. "обличчя пустелі" тараса федюка встигла двічі. не скажу, шо там усе гарно. він мені дуже вибірково подобається, та й редактора б йому... але є такі речі...

От і пора повертатись додому, Еней,
от і скінчились, як іди, твої енеїди.
Тихо тремтить в павутинні останній e-mail,
потяг останній тихенько гойднувся і їде.

Скрипи, потріскування, задубілий коньяк,
офіціант - хоч куди - хоч нікуди - моторний...
Тексти, як букви. І мова розгублена, як
в складі оркестру - але без оркестру - валторна.

Ох, погуляли: дідони, моря, острови,
друзів загибель - дурна і весела, як друзі.
Шлях без мети, без царя в голові, голови.
Чорні черешні в долонях на восьмому крузі.

Ось і пора. В скло брудне нахиляється лоб.
Там, де умреш, - взагалі-то не так і погано.
Гасиш цигарку зотлілу у тамбурі об -
що не для цього у тамбурі - дужку стоп-крана.

(с) тарас федюк