Свобода

(подражаніє Л.Подерв’янському)
п’єса у двох діях

Усі дійові особи видумані, а тому випадково на когось схожі.


Дія перша.

Арсєній:
Ну шо, тушканчіки, почнімо наш урок.
Включіть нам мікрофони, дайте більше світла,
Хай люди бачать алчниє їбала
Своїх обранців...

Зелений:
Ха-ха! Їбала! Кроль-інтєлігєнт прийшов нам прєподать урок культури!
Держіть мене в руках!

Арсєній:
Ага, я бачу, є у вас охота відкрить засідання...
Атлічно, надо же комуто для начала
Спиздіть якуто глупость.

Пьотр:
Лучче я скажу! Ви всі ворюги і скоти,
Душителі свого народа і, мягко виражаясь, гамноїди.
Я все сказав.

Арсєній:
Ну шо ж, колеги, давайте обговоримо цю мисль,
Яка мені здається слушною з одного боку,
А з іншого – становить інтерес для нашого суспільства.
З обох сторін, як бачите, ми получили
Не тільки трохи смутних піздюлєй,
Але й чудесний повод для дискусій.

Ульянівна:
Про шо тут сперечацця, любі друзі?
З цим тезісом ми всі давно знайомі.
Давайте лучче спригнем в конструктив
Й розглянемо, хто більші підараси:
Вони чи ми!

Чече:
Вот-вот! Нарешті в цій галімій суєті
Знайшовся камінь, так сказать, краєугольний,
Який нам не дає нормально працювать.

Арсєній:
Тоді скажіть, яка ваша позиція, шановний?

Чече:
Моя позиція – вона ж не тільки
Чисто моя або моїх колег.
За нами – цілі інститути лабораторій дослідних,
В которих трудяцця пронзітєльні уми
І все на калькуляторах щитають.
Тому скажу, як єзть, шо підараси – вони.
А ми, напомню, всім желаїм блага, тоєсть добробуту...

Артіст №1:
Сагласін повністю, бо так воно і є.
Када в революційні дні пришлось мені ходить по магазінам,
Шоб шарфік прикупити стільний, біло-голубий,
Всі пальцями на мене тикали.
Мовляв, дивіться на придурка.
А шо тепер? Де ваші апільсіни? Зжерли?
Отож! В бюджеті – дефіцит,
У фонді держмайна – голодні миші.
Доігрались, бляді?

Артіст №2:
(поправляє очкі)

Арсєній:
Хай вискажецця інша сторона, ніхто не проти?

Економісти:
Да хулє там, хай брешуть наздоров’я.

Арсєній:
Тоді дозвольте я очками в камеру свєркну,
У мене, вроді, це виходить дуже нехуйово, ге ж?
Так от, колеги, вмєсто того, шоб шото там варнякать
Про цитрусові,
Я пропоную стрімко подумать про людей.
І в мене, як обично, єсть чудовий план.
Давайте продавать майно державне, а бабки – откладувать.

Пьотр:
Куда откладувать? Ворюгам у кармани?
Нічого продавать не нада, руки прочь.

Голос вічності:
Ви, суки, ще за Криворожсталь не отчитались...

Арсєній:
Хто це був? Це ви, Зелений? Чи ви, шановний речник Ілліча?

Зелений:
Признатися, мені це тоже дуже інтересно:
Де дваццать міліардів?

Економісти:
То Юля спиздила, ми вже устали повторять.

Арсєній:
Шановні друзі, хочу нагадати,
Шо ми зібралися не для того,
Ми ж не на роботі...
Пропоную всьо жи подумать про людей.

Пьотр:
А хулє думать?
Давайте заберем у олігархів, а бідним роздамо.

Артіст №2
(поправляє очкі)

Арсєній:
І знову ви, любєзний, зморозили антинаучну глупость.
Тому я об’явлю рекламу, а потім ми спитаєм у людей,
Чого їм не хвата, а чим вони довольні.


Дія друга.

Арсєній:
Ітак, я зара тикну мікрофоном у перше-ліпше рило
Присутнє в залі.
І дуже сподіваюсь, шо ми почуєм істину.

Глядач:
Я полагаю, шо вийшла ситуація двояка.
З одного боку, всі ви – підараси, тут спору нєт.
Но з іншого, цю власть ізбрали ми...
Тому виходить, шо отчасті ми тоже підараси.
Такий от нравстінний дуплєт...

Економісти:
Да-да! Це дуже важний аргумент
На користь нових виборів!
Бо сам народ повинен тоже ізміницця,
А то все ми да ми – та скільки ж можна?

Артіст №1
А я всьо правильно тоді голосував, і не стісняюсь!

Артіст №2
(поправляє очкі)

Арсєній:
Це дуже здрава мисль і нам вона годицця для підсумків.
Ітак, ми опитним путьом прийшли к ітогу, шо підараси – всі.
А наостанок проголосуємо іще одне питання.
Чи я красівий був? Жміть кнопки, підараси, бо час не жде.

(на екрані з’являються результати, які підтверджують нескромні припущення ведучого; звучать оплески)

Голос вічності:
Яка прем’єра, боже, як чудесно!
Осталось запустить в телеефір
Ще парочку таких програм
І Шустеру піздєц. А згодом – і свободі.

© padluchcho