впливи андруховича й середи очевидні. чи шось із ним не так, чи то я заспокоїтися не можу. нє, з ним точно шось не так, але не знаю, шо. мдя. поки шо най лежить.
[343x519]
є такі зачаровані двері, що їх відчиниш -
і не спинишся на порозі. ти хочеш? - хочу.
за такими дверима заховано всі причини,
за такими замками дихають тільки мовчки.
з того боку - у потойбіччі - виросло місто,
але вслухайся - звук руйнує тендітний спокій,
хтось іде, по бруківці ступаючи надто різко,
у дзвінкому повітрі відлунюють його кроки.
це з інакшого міста майстер. ти чуєш? - чую.
я повторюю його ймення, нібито мантру.
він сьогодні в моїх покоях переночує,
а назавтра над ранок далі рушить у мандри.
перед ним дорога постелиться, наче хустка,
і засмучена жінка наступну відчинить браму.
на відьмацьких костях йому двічі випаде пусто -
у покоях чужих ніч його зустріне так само,
як моя зустрічала і шовком пестила шкіру,
а над ранок усе повториться, ніби в міті.
є такі зачаровані брами, - ти віриш? - вірю, -
що за ними будь-який спогад надто розмитий,
тож коли він прийде сюди через сотні років,
мов уперше, моїх торкнуться його долоні,
а назавтра - забудуть. цього вимагає спокій.
це мої потойбічні двері. він тут сторонній.