поки нік мені не скинув фоток, користуватимусь чужими. за ілюстративний матеріал велика подяка транслітері.

почалося все, як зазвичай починаються такі штуки: я уже доволі мертва тьопала з філософії, переконуючи дашу, шо буде файно і шо обов'язково треба поїхати в бочку, даша казала, шо в неї купа роботи (хє-хє, ну шо за смішна відмазка? я свої купи роботи активно ігнорую, от і зараз... не можу нікуди йти, втомлена, душа вимагає музики й літрів чаю), і так би ми й дійшли до метра, якби не зустріли ніка. нік когось чекав, але дочекався нас, тому вирішив, шо більше нікого йому не треба (або шо просто чекати ше когось після нас - то якесь богохульство )))), і вирішив провести нас трошки. до метра, наприклад. або до петрівки - але вже мене одну, бо даша таки вирішила, шо нікуди не поїде. ну, а потім - чому б не пройтися зі мною до бочки? а раз ми вже тут - можна й зайти хвилин на сорок, нє? ;)
а там ше навіть була знижка - не 20 грн, а 15, і до нас приєдналася профет (тобто приєдналася вона навіть раніше, ніж ми вирішили заходити і зрозуміли, шо там знижка), і якраз вільний столик перед самою сценою трапився... возн'т іт перфект? ну, ми теж так подумали й там приземлилися. Vперше 4ую почали чекатися, ми замовили чаю (нік - пива, профет - кави, але ну шо ж, я же ж тут головний егоцентрик, тому ми таки замовили чаю) і стало вже добре, хоча ніц ше не починалося.
першим почався скиба. а, точно. знайомтеся - один з воістину найліпших українських поетів, роман скиба власною персоною.
[показать]
так от, першим почався роман скиба, і було не найліпше, бо люди навколо якоїсь холєри галділи навіть гірше, ніж у смолоскипі на різних тусівках (о, до речі, скоро буде фест у смолоскипі, але про то - потім, я обов'язково напишу, бо сама там читатиму). але вірші, йолки, там були такі вірші, шо і галдьож, і відсутність пива, і післясемінарська втома здалися зовсім неважливими. яка в біса різниця, шо відбувається навколо, якшо є такі вірші?..
хоча коли на сцену вийшли тетраколори (ну... це в мене ше з першого курсу - колись, на одному зі скибиних фестів я їх почула вперше, і то було якесь прозріння, певно, тому шо забути про існування їхньої музики так і не вдалося, а потім, коли я підросло й порозумнішало, а в них виявився альбом... ну, ви в курсі. незважаючи навіть на те, шо коханням з першого погляду це не було жодним боком - наприклад, як із "кому вниз". хоча взагалі-то ця тирада стосується того, шо називати вперше чую тетраколором - це ж нормально, скиба, наприклад, так і робив), менш прекрасно не стало анітрошки.
[показать]
гарні хлопці, правда? там, на жаль, не видко їхнього нескінченно харизматичного ударника, але про нього ше буде.
мабуть, варто трошки ближче.
перший - богдан кутєпов.
[показать]
я його аж зафрендила вчора з тої радості в жж, і, шо найприємніше, він мене зафрендив у відповідь. патаму шо я того варта, і всяку фігню не пишу. а може, це просто програма підтримки фанатського духу :) ммм... власне, для мене він тривалий час був ходячим уособленням тетраколору й стукнутості на всю голову, шо слід розуміти як прекрасну рису. як вони на минулорічному форумі видавців гнали, це шото... стоп, а в мене ж навіть фотки є. іксклюзів =)
ну от, нате вам веселого кутєпова й молодих українських поетів. так, шоб трошки відволіктися від розповіді про те, як мені було гарно вчора, на розповідь про те, як мені було гарно трошки раніше :) інтермеццо, такскаать.
[показать] [показать]
хоча якшо ви дивилися "натаху", питань про стукнутість у вас не мало б виникнути. це чудово, це феєрично, це "апять нєт повада" їх не любити.
далі - гриць вагапов.
[показать]
(на цьому моменті ейсід дістає хустинку і в неї сильно шмаркається, патаму шо це несправедливо - всі прекрасні й несамовито чудесні вже зайняті; хоча, мабуть, про мого коханого так теж кажуть, тому нема, на шо жалітися :)). але блін, бачили би ви, як він усміхається... більше того, бачили би ви, як він усміхається особисто вам - і тут в ейсід трапляється ше один ліричний відступ, позаяк (гарне слово, яке надто часто й не завше правильно вживає мій викладач філософії, і яке варто вживати й мені для збагачення словникового запасу, але я постараюся правильно) перша усмішка гриця вагапова (нє ржать! хоча я сама погано стримуюся) зі мною сталася ше на тому самому першому курсі. й учора теж. може, за знання текстів? :)
а тепер - ударник, імені якого я не запамнятала й не записала, але який став для нас із профет дастапрімєчатільностью вечора: цей дядько справді виглядає так, наче доля його - грати в мегабрутальних гуртах, і його вирази обличчя доводили нас до масових істерик (хоча профет - більше, я була зайнята спогляданням іншого боку сцени :)).
[показать]
не треба тільки думати, шо ми маємо шось проти мегабрутальних гуртів і труйових ударників, навіть навпаки. просто... це було контрастно =))
(контрастно настільки, шо я вже й не знаю, нашо їм з таким харизматичним ударником - помітьте, це слово я вживаю з мінімальною іронією - басіст ваапше... про шо й було оголошено грицеві вагапову, поки скиба підписував книжку для його дружини, а сам гриць комусь казав, шо вони зараз басиста шукають).
дастапрімєчатільностєй вечора було ше кілька. по-перше, стрьомний мальчик женя (то він вже потім прийшов за наш столик і ми познайомилися, попутно ледве не здохнувши від нетолерантної ржаки, і мені так шкода того хлопця, шо підходив з ним, тому шо той хлопець начебто розумів, в наскільки ідіотську ситуацію його втягнули) в рожевій сорочешці, яка, мабуть, і наклала відбиток на розумову діяльність, котрий підійшов до скиби і почав вимагать чогось попрощє - ну, звичайно, разів шість зазначивши, шо роман пише прекрасну філософську поезію. скиба відповів, шо попрощє в нього асоціюється хіба з муркою (як, ви не знаєте? українська версія цього хіта всіх часів і народів - це саме скибина робота). юноша в ружовій сорочешці сказав, шо нє, він не це має на увазі, він хотів просто чогось не такого філософського, а такого, духовного, шоб всім людям було панятна. ггг. мало того, він же ж ше потім підійшов і почав толкать тост... неповторний тост - патаму, шо я такого повторити не зможу, бо вмру від сміху, та й не вмію я так ржачно говорити.
по-друге, ми таки виповзли танцювати. на останню пісню - ну, і, оскільки сідати було вже без сенсу, на ше одну, яку вони грали на біс (це було "у смузі світла", і це дуже гарно, шо вони її зіграли, бо після "дуелянта" вона моя улюблена). ви, канєшно жи, можете побачити (чекали, правда?), як ейсід прецця:
[показать]
але це ше не "у смузі світла", бо перед нею я таки витягнула шпильки з волосся (чи х/з, може, то було вже по всьому... шкліроз). до речі, скиба сказав, шо з цими шпильками я схожа на якусь фрекен бок :)
інші фотки, канєшно, смішніші, я вибрала найпристойнішу, решту (але мало, на щастя) ви можете побачити на транслітері, але знову ж прошу - сильно голосно нє ржать.
проблема з танцюванням полягала хоча б у тому, шо ми з профет не пили. шо не сприяє вільному вираженню дурнуватих емоцій і змушує приховувати всю міру стукнутості.
ну от. а по всьому нік пішов до якогось дядька (рустам? иии... таки шкліроз), який перед тим ше намагався знайомитися з ейсідом і профетом, але не розрахував нашого особистого постору (читай - обнаглів до тої міри, шо, питаючи "а как вас завут?" поклав нам руки на плечі, чим відбив абсолютно будь-яке бажання толєрантно спілкуватися), після чого нікові було повідомлено, шо ми нєразгаворчіві какі-то. а ми пішли до скиби - розповідати йому, який він кльовий. взагалі-то це варто би було розповісти ше кутєпову, вагапову і їхньому харизматичному ударникові (мені справді прикро, шо я забула, як його звуть), але до них після концерту підбігли дєвучки, і сенсу шото після того казати якось не стало. усе-таки добре бути єдиною фанаткою і всьо таке (ейсід хитро всміхається, хоча, звичайно ж, себе переоцінює). ну, або треба вчитися бігати швидше, шоб казати чудовим чоловікам про їхню чудовість у числі перших :)
отак все і скінчилося, в принципі. відчуттям того, шо добре - страшенно. і я б собі цього відчуття навіть заздрила ))) у зв'язку зі станом афекту прошу пробачення за ламану розповідь. але ж ви зрозуміли, як було файно, правда? ;)