бо все, шо я зараз казатиму - то тільки бліде фіксування того, шо фіксуванню не піддається.
кант помилявся, кажучи, що піднесеність не має просторово-часових вимірів, шо це шось одномоментне, яке можна вимірювати хіба силою. коли він це писав, він іще не бував на концертах "кому вниз".
не знаю, як йому це вдається. колись за робіння _такого_ з людьми спалювали. або ставали тими, хто спалює. абсолютно екстатичний стан - кожен його рух, кожне слово змушують відгукуватися всім тілом, кожною клітинкою... і тим, що вже не тіло - теж відгукуватися.
і коли він каже "слава нації!", і натовп відповідає "смерть ворогам!", коли ця відповідь виривається з горла перш, ніж ти можеш усвідомити, шо відбувається, - це щастя. і коли він каже "слава вам!", і ти задихаєшся, і твоє горло завмирає в німому крикові, - це щастя. і коли він співає, а з твоїх грудей вириваються ці тексти, і тіло вібрує, наче крізь нього струмом пропускають музику, - це щастя.
під час концерту милий хлопчик, який стояв поруч нас, подарував мені колосок. і це було так світло, і так незрозуміло, де він узяв колосок у цьому натовпі, і так приємно, шо захотілося сказати... просто шось сказати, таке ж світле, як ця мить (а довкола була "пісня химерного краю", здається, і я мало не плакала від божевільної радості). але горло у мене вже було трошки зірване, і музика була прекрасніша, ніж усі слова, і все одно я б нічого гарного не вигадала.
а потім, коли все скінчилося, коли вони двічі виходили на біс, коли стало зрозуміло, шо третього разу не буде, ми пішли вітатися із середою. але ми не одні були такі винахідливі, тому на середу подивилися трошки здалеку, а потім - ніби щастя було ше мало - повз нас пройшли бриних з тіткою віткою, і ми пішли вітатися з ними, бо нехай, але говорити я вже могла дуже погано, просто стояла, гризла отой колосочок (ага, мені вдалося за весь концерт його не покоцати) і намагалася не збожеволіти.
сльози прийшли вже пізніше. мене розірвало на такі малесенькі шматочки, про які й розповідати не варто - щаслива, щаслива, щаслива... й оточена до одержимості прекрасними людьми, яким страшенно вдячна за цей вечір, бо без них усе було б по-іншому.