знову рондель. завдання досі ті самі, тому тут і помста, і птахи, й озеро.
шось я сьогодні занадто багато думаю про закінчення літа. може, тому, шо була в могилянці - й вирішила, шо літо таки нарешті закінчується. може, тому, шо моя довга коричнева спідниця - осіння така - сьогодні виявилася дуже доречною. може, тому, шо хочеться пити нітрохи не літній чорний чай з важким ароматом вишень. біс його зна. а ше френдстрічка, яка теж думає про закінчення літа, і бредбері, який мене ніяк не покине, і музика, яку колись один знайомий назвав досконалою для холодних осінніх вечорів... і ковдра, якою доводиться вкриватися. одна з найбеззаперечніших ознак осені.

це літо скінчиться - кохані ідуть, не прощаючись.
вже й зграя пташина у гострий складається клин.
так мстяться недоспані ночі, невипитий чай, а чи
дзвінки телефонні, пропущені нами колись.

останні дні літа - як помста неношених маєчок:
від них замерзають рамена в цілунках імли.
це літо скінчиться - кохані ідуть, не прощаючись,
вже й зграя пташина у гострий складається клин,

вже й синій озерний туман над водою поплив,
вже пізно чекати на сонце - і страх майже заячий:
воно покидає нас, ми неслухняні були...
й навряд чи ми станемо кращими завтра, коли
це літо скінчиться - кохані ідуть, не прощаючись.