Настроение сейчас - просвітлена

мене вже трошки попустило від прекрасності конвокації, роботу я чесно зробила, і тому... майже звіт.

одразу перепрошую за такі собі фотки - до речі, я там така кумедна і стрьомна... ммм... якби не знала, шо люди зі слабкими нервами сюди не ходять, гарно подумала б, чи взагалі їх викладати =))) - просто було насправді не до того. це треба переживати, а не фотографувати. подвиг здійснила даша семенова ака scarabaea, якій честь і хвала.
отож...
усе почалося приблизно так:
[показать]
у загребучих ейсідових лапах - аж дві порції цвяточків: червоненькі для пані лесі, яка так і не прийшла, а жовтенькі - для пана романа, який прийшов, зрадів і навіть розцілував нас. якби я вже колись не казала вам, який він тааакий, можна би було це сказати зараз. але ви й так знаєте - він прекрасний, і я страх яка щаслива, шо його зустріла. таких людей, скільки б їх не було, завжди занадто мало. я за ним уже скучила... /а тепер подивітеся мені в очі й скажіте - ну от хто з вас (окрім тих, шо студенти могилянки) може з рукою на серці таке сказати? от-от.../
власне, спочатку в ейсідиних лапках було три порції квіточок, але в той момент, коли оце зафоткали, ми вже встигли виловити пана віталія щербака (про божественність деканів ейсід теж не розповідатиме, бо шо тут можна сказати?), подарували йому ше один такий ото жовтий гербарій і отримали по цьомці на кожного.
потім було отаке:
[показать]
квесту на знаходження ейсід не оголошуватимемо, бо її й так видно, але ви просто зацініть, які ми всі файні в цих бакалярських мантіях. і майже не смішні. і взагалі, відчуття - кайфові. раджу.
ейсід тримає лише один букєтєг, отже, пана романа вже було знайдено, і тепер двоє дівок сидять в абсолютному екстазі не тільки від загального пафосу (а пафос був, і, мушу визнати, пафос був приємний), а й від короткого, але світлого спілкування з НИМ.
а отут бакалярики стоять і чекають на свої дипломи:
[показать]
ейсід можна, звичайно, пошукати, але маленька підказка: її там нема. оскільки там є навіть пан дмитро дроздовський, можна припустити, шо це тільки початок-початок вручення дипломів. тобто ручкається зі щербаком і посміхається зі сцени зараз якраз распрєкрасне я. файнючо. можете мене привітати, між іншим, - мені диплому вручали першій-першій з усієї спеціальності. бо з відзнакою, а ше за алфавітом попереду :)
оці сині штуки в руках новоспечених і диполмованих -
[показать]
- це власне дипломи. ви можете й там пошукати ейсід, але результат буде аналогічним, як на попередній, бо ейсід подумала, шо варто пробратися на своє законне місце, поки пробратися туди ше можливо. і дуже правильно зробила =)
зате вони кидалися бонетами.
після всього прекрасного пафосу наш шлях проліг до академічної площі, звичніше й приємніше знаної аки плац. на плацу пафос був не менш чудовий, але в актовій залі ми сиділи, а там уже стояли, тому на нього довелося підзабити =)
хоча... о, тут є ше одна фотка, яка нас презентує якраз у процесі перебирання з одного плацу на інший.
[показать]
ромашечки, які тримають у руках ейсід і вігілія, нам подарував, як справдешній джентельмен, пан дезерт ігл. шо найприємніше, незважаючи на семигодинне перебування в багажнику машинки і близько чотиригодинне перебування в наших лапках, ромашки віджили, коли їх було поставлено у воду. досі живуть, гарні такі.
а ше ейсід отримала (правда, ше перед конвокацією як такою) штууууку в подарунок. штукою виявився скіфський грифон - тобто копія цього чуда. знайду якось фотку - покажу. бо воно прекрасне, а та якість, яка доступна в неті, викликає сумніви й смуток за наших науковців, які цю (й багато інших) цяцьок не змогли зафотографувати нормально, шоб викласти на подив і захлинання слинками.
потім був вечір на кафедрі, де ми пили вино, розмовляли (і шо я вам можу сказати? пан сергій іванюк був настільки жгуч, шо перед ним гаснуть доменні печі, а пан роман так посміхався, шо... він просто тааак посміхався...), і, чесно-чесно, плакали би, якби попереду не було магістерки, куди ми таки повернемося.
до речі, в цьому й символізм наших нє савсєм жовтих квітів - жовте означає розлуку, але, оскільки там не удже жовте, то розлука ненадовго. два місяці щонайбільше =)
посиденьок на кафедрі не описуватиму, бо то якось дуже інтимно. але одна така штука... всі нам розказували, шо ми страшенно красиві (ну, я думаю - такий вагон філологинь... там просто очі розбігаються), а пан сергій іванюк запитав, чому це ми до нього на пари такі гарні не приходили. мєлочь, а пріятно... ;)
поки то все відбувалося, нас на трухановім уже чекало чоловіцтво з шашликами. шашлики, правда, були тільки в перспективі - смажити їх почали вже ми. але три з половиною кілограми мняса, чотири літри вина, ящик негазованої бонакви, стільки ж пива і ше багато всього - то приблизно те чудове співвідношення продуктів, яке можна назвати радісним словом "шашлики".
ніч виявилася чудовою. ми багато говорили (і не без геополітик різних, але чи можуть цю тему оминути трійко бакалярів філології, один спеціаліст історії і ще троє чоловіків з не такою симптоматичною освітою, але просто дуже розумних і національно свідомих?), багато співали, не менше пили й узагалі було прекрасно, а шашлики були смачні. ейсід десь близько п'ятої (мабуть, трошки раніше) заповзло в машинку - посидіти... ну, ви знаєте, шо трапляється з ейсід о такій годині. зате воно прокинулося о сьомій, не розбудивши навіть коханого, який, виявилося, спав у машинці поруч, попрощалося з єленою і юрою, зрозуміло, шо вже світло, спати не хочеться, а вогнище підтримувати треба, і сіло готувати другу порцію шашликів. люди прокинулися вже на майже готовий сніданок, шо дуже приємно, бо ейсід відчуло себе прям досконалою жінкою.
потім прийшла даша, в якої це святкування було вже не першим. і нас зафотографувала:
[показать]
тільки не думайте, шо це ейсід відпоюється водичками, бо їй недобре. то у неї просто вираз обличчя такий. насправді вино було смачне, а на ранок нічого не боліло, крім кісточок, яким не сподобався спосіб ейсідиного спання.
зате який тоні радісний =)))))
от вам гарна фотка (нарешті):
[показать]
тоні на ній теж присутній. здається, не менш радісний.
і ви тільки не подумайте, шо тут погано вігілії - вона просто взувається. а після спання на земельці нахилятися не надто легко, га?
потім даша пішла на ше одне святкування, і нас лишилося мало. ми бавилися в крокодила, в контакт, багато тринділи, допивали вино, а потім вирішили ше трошки поспати. прокидається ейсід - а коханий сидить саменький біля вогнища, читає, пиє вино, всі спуть, а речі вже зібрані. коханий сам, уявляєте? мене аж трошки совість вкусила б, якби була. натомість ми разом пили вино й дивилися, як в наш бік повзе хмарочка. гарна така :)
до перших крапель дощу всі якраз встигли роздуплитися, а з першими краплями - затрамбуватися в машинку. і навіть побачили веселку по дорозі додому.
потум було багато спання, знайдені на багатостраждальному тілі комарині укуси, робочий день, який чомусь всі казали, шо вихідний, і багато-багато такого, шо буває досить часто... відчуття щастя й виповненості не покидає.
це прекрасно - саме так, у теперішньому часі. є речі, про які не вдається говорити в минулому часі. я люблю людей, які були зі мною в той день - може, вони й були тільки тому, шо наша любов взаємна? когось із них я побачу скоро-скоро, когось - через цілих довгих два місяці. але вони в мені всередині. знову пафос, але, здається, цю штуку якраз і називають щастям.
дякую.