Настроение сейчас - бона-бона

ну, так.
спочатку була п'ятниця, і ми гуляли до другої, встигнувши за той час надибати щонайменше двох людей з тернополя, одного з волині і ще якихось звідкись, споїти дитину (хоча... ми не винні, дитина була не проти; а називати фрешів дітьми - то прикольно і навіть трошки приємно, одразу такою дорослою почуваюся), розбити пляшку вина, випити хрін зна скільки пива, налякати ще одну дитину (то вже карма така... все львів згадую :)), поговорити про шо завгодно з геополітичною ситуацією включно і навіть потім трошки виспатися до суботи. в суботу ж ми забили на все і з привітом від великого бодуна поїхали відпочивати. юнак, з яким довелося на кухні за кавою поговорити про те, шо все відбувається для чогось (а мені здається, шо від чогось, інакше не бачу сенсу в своєму нинішньому стані, хіба шо забити на передзахист), цілком прикольний. і ковбаски, смажені на вогнищі, цілком прикольні. і я сама розвела вогнище вперше після якоїсь п'яти-шестирічної перерви. ми гарно посиділи, навіть не до ранку, пішли спатки... і мене накрив триндець тотальний і безповоротний. по-перше, ліва нирочка. їй погано. по-друге, всі суглоби. їм хріново. по-третє, температура 38,2 - це по приїзді додому, я ледве не здохла за ці півтори години дороги. і хто там казав, шо у мене нема температури? я ж знаю свій організм...
ну, так. я теперечки не знаю, чи піду на передзахист. не так шкода себе, як інших - здається, це в мене інфекційне. хоча нє, себе шкода передовсім. давно не була аж такою калічкою. як думаєте, це світова гармонія вимагає компенсації за те, шо мені аж так довго було аж так кльово?

спеціальне перепрошую - ви знаєте, кого. шкода-шкода, шо я таке хворе, бо скучила за вами вже доволі сильно. збачимося якось?