оскільки ейсід нарешті живе за своїм капутєром, буде всім її читачам багато радості у вигляді дещо неадекватних витоків свідомості.
витік перший.

Zamieć
Grochowiak Stanisław

Bo teraz popatrz: znowu mamy śniegi
Szklane trumienki twych powiek pokryte
Zawiane usta -
Pajęczyny lodu
Śpią w twoich nozdrzach jak w maleńkich grotach

Bo teraz poczuj: znowu wieją mrozy
Żyły twe stygną jak kwiaty na szybie
Na ciepłym języku usiadł anioł chłodu
Szronem się pokrył strop podniebienia

Bo teraz posłysz: drwale dzwonią w drzewa
Sanie po śniegu jak po srebrnym chruście
Ptak skostniał
Zapadł
I uderzył w biegun

A dźwięk tak cienki jakby ktoś zakrzyknął

/Заметіль

Бо ти побачиш: замело снігами
І холод вкрив твої шкляні повіки
Вуста в завії -
Павутиння льоду
Заснуло в ніздрях як в маленьких гротах

Бо ти відчуєш: знов морозом віє
Застигли жили як квітки на шибах
На твій язик холодний сяде янгол
Покривши інеєм склепіння рота

Бо ти почуєш: дзвонять дроворуби
А сани снігом хрускотять як сріблом
Птах скостенів
Завмер
І вдарив дзьобом
А звук тоненький як з чийогось крику/