власне, репостинг.
гарно написалося, тому ніц не змінюватиму.
оригінал - на літфорумі.

я знову починаю писати. але стаю мало не забобонною, і страшенно боюся того, як починаю писати. воно ж відбувається, воно ж відбивається, а раз я цього не можу не писати, не відбутися воно теж не зможе.
біс його зна, як довго вже почуваюся текстом. дуже інтертекстуальним текстом. але, якшо вже не можу впливати на інтертексти, які в мене вплітаються (щонайменше тому, шо 90 відсотків їх не помічаю), могла б хоч сама не писати того, чого не треба писати. це таки хвороба. яка мені подобається, але від того не менше лякає.

ой, а чьом ета я?
в сенсі, можете уявляти все сказане преамбулою до цього тексту, а реальність (реалістичність) преамбули й тексту визначайте самі - я ж просто скриптор...

ви говорите так мов щоразу творите слово
і можливо біс його зна маєте рацію
розуміючи що тону в потоках нарації
я відхаркую вже не літерами а кров'ю

все що я можу знати не має жодного значення
це суцільна відсутність симулякровість бога
а ви дивитесь так мов крізь вас промовляє логос
ви смієтеся так наче це давно передбачили

загубивши всі маски у нетрях світобудови
я від розпачу у дзеркал запитую хто вона
та стою вашим голосом ініційована
в ефемерність себе й матеріальність слова