Падлюччо-інформбюро

Шоби не наближать собствінний живий журнал до мьортвого состоянія, падлюччо рішив проявить заботу про читателів і поділицця нєкоторими творчіскими планами, которих у нього всігда єзть.

Час од часу падлюччо трудиться над новими кнігами. Одна із них називаєцця “Шахмати для дібілів”. Жанрово опріділить цей труд він пока не може, но ето буде, канєшно жи: а) опять бістсєлєр; б) опять інтіліктуальний трілєр; в) обратно собитіє года б\п. Часть цієї кніги представляє собою натуральний посібник.

Для особо допитливих – малінький фрагмент. Потім ішо буде.

Дібют арангутанга

1. b2-b4
[показать]

Названий так патаму, шо ета пєшка с пєрвого же хода тянецця впірьод столь жи безсмислєнно, як і рука абізяни, яка токо шо виколупала із жопи трохи гамна, панюхала його і осознала, шо воно сильно воняє. Но даже в абізяни достаточно ума, шоби не витирать руки об себе – потому це благоразумне животне таким вот брєзглівим жестом, напомінающим ход 1. b2-b4, і витягує руку, шоб подальше от носа і менше воняло, да ще й морду отворачує нібось.

І в цьому от отворачіванії морди єсть ще один сугубо шахматний подтєкст. Бо с точкі зрєнія ігровой красоти і гармонії ход 1. b2-b4 – це позор якийто, а не ход. Він настільки потворний, шо визиває тошноту в сопєрніка (власне, імєнно тому його інколи й прімєняють особо цинічні грасмейстери).

В етого хода єсть ще одна філософська ідея сумнівної красоти, но убойной аргумінтациї. Дєло в том, шо ета пєшка в дібюті взагалі нікому не нада. Вона токо под ногами путаєцця і мішає. Єслі б її не було, слоняра зразу би валив на поле “бе2”, шоб з нього пріцельно плюватись у вражеський угол, у якому так любить никацця кароль після рокіровки. Нєнужность цієї пєшки чудово обясняє така от дєцка лавушка, на яку регулярно попадаються піонери і люди з очінь слабим зрєнієм та іншими атавізмами мозга. Послі лагічного, хоть і слєгонца сцикливого, отвєта чорних 1. ... e7-e6, білі тупо пріказують хоботу вступить в ігру. Тоість, єслі виражацця при помощі шахматной нотації, – 2. Cc1-b2.

[показать]
І туто чорні почіму то проявляють нешуточну жадность – і ліхо макрушать вроді би беззащитну пєшку на “бе4”, забуваючи при тому, шо ето жи грозна рука абізяни, котора не привикла просто теліпацця без діла. У відповідь слєдуєт мощний удар 2. Cb2 : g7, після каторого чорним можна зразу здавацця, ібо вони провтикують туру.

[показать]
Впрочім, етот провтик, як уже було сказано више, допускають токо уважаїмі читателі цього научного трактата, а потому харе про нього. Будем щитать, шо ви уже научились, як не опозорицця при зіткненні з грозним арангутангом уже на втором ходу.

Тепер трохи общепознаватільної інформації. Історія цього дібюта тьомна й не сильно іслєдована. Матьорі ботани утвірждають, шо вперше його примінив ше у 19 ст. гражданін з животною фамілією Бугайов. Но етот містер Бугайов іграв дето на уровні старікашок у парку Шевченка, а потому тодішні грандкатали не висказали його новинці уважуху і ріспєкт аж доти, поки на странний ход коньовим пішаком обратив своє хіщне вніманіє мосьє Тартаковєр, ізвєсний всьому міру знаток ніпрілічних анекдотів і культовий промоутер тодішньої шахматної мислі. Імєнно Тартаковєр помітив, шо цей дібют не має нічого общого з бугаями, і шо йому більше пасує мавпяча назва.

Впрочім, хоть він і питався доказати, шо 1. b2-b4 – нормальний з точки зрєнія парапсихології ход, ніхто йому особо не вірив.

Так би і загнувся цей могучий дібют, якби за його развітіє не взявся совєцкій маестро, у котрого, кстаті говоря, фамілія тожи із міра фауни, – товаріщ Сокольський. Етот хітрий уроженець пєнзєнської області сумів доказати партії та правітільству, шо іграть 1. b2-b4 – не стидно, і честь совєцкої шахматної школи укупі з її престижом нічуть от такого новаторства не пострадають.

“Ну, смотри, сцуко, – сказав Сокольскому товаріщ Сталін. – Єслі ти со своїм абізяннім ходом аблажаєш нашу магучу страну – станеш настоящєй птіцой дето на Колимє”. Сокольський напрягся, а потому в послєдствії всьо більше триндів про етот кльовий дибют, но приміняв його не так часто. Єсть дажи така версія, шо це у нього було сєкрєтне заданіє: нахвалювати дібільний ход 1. b2-b4, котрий він раді дєла перейменував на свою честь, винятково перед буржуазними мастірами шахмат (проще говоря – засирать їм мазги). Шоб, значить, імєнно вони, еті скриті враги совєцкой власті, чаще іграли сію нісуразіцу.

Сірьозні аналітики нині тожи щитають, шо з таким дібютом нєфіг лізти у вишше общіство, так звану шахматну еліту, ібо там люба ексцентріка вилазить очком. В смислі, проіграшом. К тому жи, ніхто не отміняв одне із епохальних дібютних правил, яке гласить: на дві клєтки нада пхать жилатільно центральні пєшки, а крайніми особо не дьоргацця. Як це правило опровіргать – пока шо не дуже ясно, а потому одне із самих жгучих шахматних начал валяєцця в самих бєсполєзних закромах тіорії, як ото ті мавпи, которих попрятали у зоопарку, пока не построять для них нові вольєри. А як у нас строять – це отдєльна історія. Так шо нєкоторих мавп нам із вами, дорогі друззя, ше довго не побачити. Хотя, єслі ми їх не бачимо, це ше не значить, шо вони втратили інтєрєс до власних какашок і прочого інтіліктуального досуга. А це позволяє утвірждать, шо в дібюта арангутанга будуще єсть – і воно агромне.