мабуть, так.
є чоловіки, для яких мені хочеться бути страшенно красивою. або, щонайменше, готувати їм чай (каву / сніданок / пиво з горішками). не тому, шо у мене до них є якісь претензії еротичного плану - це було б нормально, і я б не морочила собі голови.
все складніше.
є такі чоловіки, для яких мені хочеться бути красивою, щоб вони отримали від мене хоча б естетичну насолоду - у подяку за ту неймовірну інтелектуальну насолоду, яку я отримую від них. бо знаю, шо віддячити їм тим самим не можу - мабуть, поки шо... або взагалі. вже як складеться.
якби мені було років на п'ять менше, я би закохувалася в них щоденно. вони би мені снилися. я би, в принципі, й не слухала - я просто на автоматі отримувала б задоволення від їхньої присутності - з алкоголем буває шось схоже. і це добре, шо мені зараз не на п'ять років менше, шо я можу сприймати, навіть підтримувати розмову - хоча насправді цим чоловікам найчастіше й не потрібен діалог, їм важливо, аби їх слухали й розуміли...
з жінками по-іншому. може, тому, шо такою величезною мірою розумних, цікавих і харизматичних жінок я знаю рівно одну. може, ми (вони) просто не вміємо?
але ці чоловіки...
кілька днів тому від одного з них я вперше почула про кайроси. знаєте, це приблизно як... як перший поцілунок, мабуть...
і хіба після такого цих чоловіків вдасться колись забути?..