авторка - свого роду неперевершена віка стах, дружина михайла бриниха, який теж свого роду...

***
стрілятись чи плакати?
ні.
тасувати свої почуття одночасно цинічно й невпинно.
се ля ві, мій коханий.
хіба вирішиш, що то - заслуга моя чи провина,
коли байдуже: плюнути в дупу чи в пику кретину,
але краще - на брук.
і згорати з любови чи сприймати її сангвінічно, -
вибираю навшпиньки ставати і чмокати в щічку,
й переконувать палко, що все це лиш дивне затьмарисько.
головне - не злякатись, якщо ти в цім переконаєшся,
і повіриш, і мовиш: па-па, і повернешся спиною.
і все мирно мине... і трагічно ніхто не загине...
хай спливає лайно, хай цей світ едемічний брунькується,
але все це (їй-бо) жодним чином мене не стосується.