все. я втомилася. бррр, як воно.
ото зараз почитаю білоруських віршів і буду спати.
чесно. і ніяких фільмів і пасьянсів, в душ і в ліжечко...

ВЯЧЭРНІЯ МРОІ З ЭЛЕМЭНТАМІ ПАГАНСТВА (Славамір Адамовіч)

Нешта ёсьць у тым, каб глядзець
у расчыненае вакно,
і халодныя рукі грэць,
і нэрвова гартаць блякнот.
Нешта ёсьць у тым, каб дастаць
зь цёплых похваў лязо нажа
і, прыкленчыўшы, цалаваць
сталь халодную, і вужа
запускаць праз парог у дом,
і даваць яму малака,
і вымольваць у неба гром,
і прысьніць, як твая рука
нож трымае і не дрыжыць,
як стабільна цячэ рака
і банальна хочацца жыць.

справді банально. але хочеться... вірш із книги "кохання під окупацією", тоді, напевно, жити хочеться ще сильніше. але й зараз теж так нічого. навіть з цим невеличким перфоратором всередині лівої скроні. тому я - спати.