вірш марти подгурнік (так, знову польська, але якшо я вже чимось заразилася, то це надовго), який я колись давно прочитала в перекладі остапа сливинського - який, між іншим, і сам гарний автор.

а може, я його засовую сюди тільки тому, шо мені сумно, і польська тут ні до чого. здається, я дорослішаю - я вже можу не кричати про те, як скучила, і трошки обдумувати те, шо кажу або пишу... але зовсім трошки. бо зриваюся. вважайте, це я знову зірвалася. і мене мучать багацько речей, але в цей момент найбільше - дві: те, шо я страшенно скучила, і те, шо на писанні це позначається все гірше - шо, звичайно ж, дуже кумедно =(

бррр... як мене понесло.
вірш марти подгурнік під катом, у форматі малюночка - а біля нього теж у малюнковому форматі переклад пана остапа.


[400x388]
[400x388]