Немали ніякої. Можна з симпатією ставитися до декількох. Можна навіть з ними спати та навіть утворювати ніби сім'ї. А знаєш, що мені в цьому не подобається? Оце слово "ніби". Ніби кохання, ніби сім'я, ніби все чудово. А насправді таки твій друг мав рацію. Це лишень симпатія максимум. А кохають таки люди лише самі себе. Кохають так, що не можуть ніяким задоволенням поступитися заради єдиної коханої людини.

а раптом воно таки насправді?
і шо це за монополія така - єдина кохана людина? ;)
проблема в тому, шо секс абсолютно не є головною і визначальною рисою стосунків. мені так здається - може, я просто ше маленька. мені значно більше неприємно, коли в той час, який мій коханий може провести зі мною, він тусується з якимись лівими людьми, аніж коли за моєї відсутності він кохається з іншою дівчиною. це при всій моїй - такі да (с) - самозакоханості.
ну, то лише один аспект.
любити двох - кількох - людей... ну... наприклад, якшо один із них хлопець, а інша - дівчина. шо в такому випадку робити? вішатися від своєї моральної неповноцінності? (та да, я сама ахтунгів терпіти не можу, але стосунки між жінками - то інше... коротше, це теж один з нюансів).
не знаю. мабуть, це все залежить від сумісності тараканів у мозках. просто знайти партнера, який би тебе в цьому розумів, досить важко (в принципі, як і багато в чому іншому).

verbava, а як ділити душу й серце на декількох? Кохання - така річ, коли дві душі стають однією. Це процес додавання, а не шматування (цьому дала, цьому дала (це я не про секс)). Неможливо з декількома дихати в одному ритмі.

А щодо того, що більш боляче... Ось коли це дихання одне на двох, то відчуваєш все. Коли він в компаніїї розважається, ну то й що, хай розважається, якщо немає глобальної необхідності в його присутності. А вот з дівчиною. Коли відчуваєш навіть те, що зараз він розмовляє з іншою дівчиною(наіть якщо цього не бачиш) й у голові загоряється така собі червона лампочка з сигналом небезпеки, то мені зовсім не хочеться відчувати що буде, коли у нього буде секс з іншою. Дві душі стають однією и відчувають друг-друга занадто тонко. Я телепатичними здібностями не володію, але таке відчуття одне одного спрацьовує.

моя мала колись раніше від мене знала, коли я не повернуся ночувати додому - це після того, як ми разом трошки більше року прожили. а я відчувала, коли вона хоче морозива :)
твою позицію розумію - це дуже схоже на те, як некурці розуміють курців. тобто сама я так не поводитимусь, але якшо комусь так краще - будь ласка. тільки ж, так само, як з курцями, не краще це. якшо коханій людині добре - як мені може бути погано? нашо псувати собі нерви на рівні, близькому до параної, якшо все одно нічого страшного не відбувається? у мене у восьмому класі була класна психолог, ми про то дуже багато говорили... і, здається, частину моїх переконань я таки перейняла у неї. про шо не шкодую.

verbava, тому що таке добре має бути лише з коханою людиною. Якщо ж ні, цим самим людина себе опускає до звірячого ріня, бо керується лишень інстинктом. А ще так "добре" могло б бути й половинці, якщо б усе добро не було розплеснуте на сторону.

я вже готова визнати свою справді моральну неповноцінність через те, шо відчуття, на які має накладати монополію одна людина, у мені живуть до двох - мммм... ну ладно, хай буде до двох - людей. я готова навіть повірити в те, шо ці почуття нічого спільного з коханням не мають, шо це егоїзм (бо не без нього - любов у всіх її проявах то взагалі найегоїстичніше почуття) з домішками садизму (бо ж йолки, як кльово робити боляче людям, яким ти небайдужий)... але біда в тому, шо я бачу протилежні речі - і тому не можу погодитися. якшо від нескінченності забрати половину, обидві половини будуть нескінченними. і вони будуть - одне. приблизно це саме відбувається час від часу в моїй голові і десь глибше.
а головне - мої кохані теж від цього не страждають. може, ми всі збоченці?
отакі пироги...

verbava, може все набаго простіше? Може, кохання ще прийде? )))
Адже я також колись шматувалас, бо були два хлопця зпоміж яких неможливо було вибрати. А вийшло, що не треба було вибирати жодного. Вони - всього навсього люди. Гарні цікаві люди. І добрі друзі. А кохання воно в одній людині. І не треба шматуватися, розпорошуватися. Все стає на свої місця. Все стає правильним. До речі, і біль завдавати коханому також не хочеться. Бо це дійсно твоя половина, а не просто ще одна ба й навіть найкраща з поміж усіх людина.

якшо кохання тільки збирається прийти, то я навіть боюся уявити, як воно виглядатиме =))
але якшо це кохання змушуватиме мене обмежувати свого коханого (бо шо робити, якшо половина не така вже й свято впевнена у своїй половинності, а вважає себе цілісною і більш-менш навіть вільною особистістю?), то пішло воно далеко.

verbava, а це є великим пародоксом кохання. Лише дві повноцінні й зрілі особистості здатні на таке почуття, коли воно без всіляких там намішувань (коли жоден не підминає під себе, чи не стелиться під когось). Й ось такі дві собі цілком незалежні особистості стають одним. Добровільно. Без всяких примусів та погроз. Й всі обмеження кожен із закоханих сам на себе накладає, а не його половина. Ось десь так воно й працює. Не "я не роблю цього, бо буде зондер шкандаль", а "я не роблю цього, щоб не завдавати болю".
Формула про те, що "хай він кохається з ким заманеться, але кохає мене одну" це такий психологічний щит. Це ніби, коли жінка фантазує про згвалтування. Таким чином її психіка намагається пом'якшити удар, буде воно справді станеться. Ось й за цією фразою люди намагаються укритися, як за щитом. А я не хочу будувати кохання в облатунках. Тому й цей щит відкинула. Тобто я повністю беззахисна. Але чи вистачить тепер сили у коханого чоловіка вдарити?

кришнаїти про шось дуже схоже розповідали. коли сходить просвітлення, тобі вже не треба ні сексу, ні м'яса, ні алкоголю, ні іншої фігні... але будь-яке просвітлення досягається мега-нелегкою працєю. і самонавіюванням (це вже моя особиста думка). на мені вже лежить достатньо обмежень - але є речі, від яких я не хочу відмовлятися, і тут вже вступає в гру конфлікт інтерпретацій. я не стано кришнаїткою, так само, як дуже навряд чи стану однолюбкою.

у нас банально різні погляди на стосунки. ніхто нікого не переконає - і це, в принципі, добре. бо ми по-різному, але обидві щасливі. так хулє сперечатися? :)

verbava, а ми не сперечаємося. У нас хвілосовська бесіда з присмаком містицизму, нє? )))

нє, не містицизму =)
про містицизм якось хлопці на "підпіллі" розмовляли - точніше, про містичних бл@дєй. а у нас якийсь воістину конфлікт інтерпретацій - твоя виросла з чого там вона виросла, моя - зі спостерігання за навколишнім світом (я взагалі не дуже розумію доцільність інституту шлюбу), з грунтовних розмов з гарними людьми і з роберта енсона хайнлайна.

verbava, моя виросла лишень з емпіричного досвіду. )))
А у розумних людей дуже часто вкрай невдалий шлюб, от і є простір про розмови щодо недоцільності такого інституту. А чи варто рівнятися на невдах?

бліііін. а я не знала, з ким поговорити. а я думала, шо я мала сволочь і мені треба перерости. бліііін... всьо. наше побачення остаточно невідворотне (гиг, уяви мою родину, і ти поймеш, звідки мої комплекси=).
а щодо дискусії - так от - а яка різниця, якшо він десь там з кимось кохається? що від цього змінюється? чи я не так розумію кохання... ладно. більшість усього тут вже сказала Ейсід, і я її цілком (майже) підтримую. і щодо жінок - теж.
і все одно я в шокє, шо хтось, здається, мене розуміє.... =) перхапс пробаблі =)

ага, а потім я почитала захер-мазоха, і в мене було майже таке саме, як ото зараз у тебе. його треба багато фільтрувати, але ж холєра... ну, ти мене зрозуміла :)

)) я захер мазоха навіть до рук брати боюууся =)
всє всьо понялі(с)