фрагмент зі "сніду та його метафор" сюзен зонтаг.
книжка є українською, але в такому неохайному, недбалому перекладі, що краще вже оригінал (і я могла би пробачити неоковирні конструкції, проблеми з розділовими знаками, незакриті дужки, хоч то й фруструє, навіть узгодження – чи то пак, брак узгодження – відмінків можна чимось пояснити, але щоб в одному абзаці ґомбровича двічі написати правильно, а раз – якраз посередині – обізвати ґамбровичем... you must be kidding me).
у кожному разі, ось, справді хороший фрагмент:

[232x320]
All the debunking of the Cartesian separation of mind and body by modern philosophy and modern science has not reduced by one iota this culture's conviction of the separation of face and body, which influences every aspect of manners, fashion, sexual appreciation, aesthetic sensibility—virtually all our notions of appropriateness. This separation is a main point of one of European culture's principal iconographical traditions, the depiction of Christian martyrdom, with its astounding schism between what is inscribed on the face and what is happening to the body. Those innumerable images of Saint Sebastian, Saint Agatha, Saint Lawrence (but not of Christ himself), with the face demonstrating its effortless superiority to the atrocious things that are being inflicted down there. Below, the ruin of the body. Above, a person, incarnated in the face, who looks away, usually up, not registering pain or fear; already elsewhere. (Only Christ, both Son of Man and Son of God, suffers in his face: has his Passion.) Our very notion of the person, of dignity, depends on the separation of face from body, on the possibility that the face may be exempt, or exempt itself, from what is happening to the body.


і на підтвердження – обличчя святого себастьяна авторства п'єтро перуджино (більша картинка).