літом чудесно читати:
- умберто еко (особливо есеїстику, яка не шістсотсторінкові – чорт, подивіться, як виглядає це слово, – романи, а маленькі піґулочки на 15 хвилин; от у мене зараз лежать «записки мінерви», і мені страшенно шкода, шо скоро вони закінчаться)
- класичних американців (тенесі вільямс, трумен капоте, харпер лі, річард єйтс, роберт блох, гемінгвей навіть)
- рея бредбері, окремо від усіх інших американців (але то зрозуміло, в нього тексти такі, до яких нереально не повертатися щоліта)
- канадців, але чоловіків (прекрасна маргарет атвуд – на довгі осінньо-зимові вечори, ну ше на весну, може, коли погода не може визначитися, жахлива вона чи зовсім жахлива; літо – це леонард коен і девід гілмор, шкода, шо їх так мало)
- англійців, тільки тих, котрі сучасна інтелектуальна проза (на думку найперше спадають пітер акройд і айріс мердок)
- шекспіра, який у попередній пункт не втрапляє, тому буде окремо
- академічні романи, незважаючи на розміри й національну приналежність (інша річ, шо не-англомовних академічних романів я не можу пригадати; ну й ностальгія)

літом не хочуть читатися:
- великі романи (шо змушує відмовитися від класики; а список питань до вступу, який висить у мене на системному блоку, кагбе натякає)
- німці (у яких місцями катастрофічна пристрасть до великих романів, наприклад, у томаса манна; втім, у кафки романи невеликі, але його треба читати хоча б на початку червня)
- французи (див. пункт перший)
- поезія (незважаючи на національну приналежність; кілька десятків сторінок вітмена, які мені залишилися з весни, мабуть, до наступної весни й чекатимуть. аналогічно з бодлером)