це не те, про шо ви подумали. якшо подумали.
це флешмоб, на який я напросилася в Элеонора_Кацнельбоген.
десять речей про мене, які починаються з букви ж. апять же, хочете букву - приходьте в коменти.

жоржини - це справді перший спогад. був такий вірш у дитячій абетці про жука, котрий жив на жоржині і сказав своїй дружині... сказав, коротше. а в мене в дитинстві було багато дефектів мовлення - не ті маленькі, які є й зараз, але яких люди майже не помічають (припускаю, за тембром голосу... =)), а справді багато. у мене були проблеми з половиною алфавіту - уявляєте, як цей віршик звучав у моєму виконанні? :)
справжні жоржини я побачила вже пізніше. вони були жовті й не сильно мене вразили - в дитинстві я була переконана, шо ідеальна квітка має бути синьо-зелена (експерименти з пластиліном, да) або хоча б синя. припускаю, німецькі романтики зацінили б мій ентузіазм.

журнал - знов же ж дитинство. читала я все, шо з буквами, а свіжі букви було діставати складніше, ніж тепер, тому мені виписували журнал "барвінок". ше був журнал "радянська жінка" (мене дуже дивувала ця назва), який потім став просто журналом "жінка" (ця зміна мене теж дуже дивувала; втім, потім я трошки виросла й почала слухати талькова - перетворення радянської жінки на просту для мене виявилося найкращою ілюстрацію до його пісні "метаморфоза").

жанр - одна з категорій, через яку я себе визначаю. і світ довкола теж, звісно. мій / не мій жанр, наприклад. так само - дискурс, але з дискурсом узагалі складно.

жан-жак руссо - такий француз, у якого було багато вигаданих романів. не в сенсі жанру, а в сенсі стосунків. і він нудний. і дев'яту частину "сповіді" я читала дуже через силу, але на семінар.

жозеф де местр - в то же врємя, в том же мєстє... насправді не зовсім точно те саме, і він, здається, трошки цікавіший за руссо, а ше, кажуть, це з його праць розвинулась ідея подвійності сакрального, про яку потім написав цікаву книжку роже каюа. про цих двох мужчін - не руссо, а де местра й каюа - я збираюся писати реферат.

жуки - одна зі штук, якими мене можна налякати до... сильно налякати, коротше. найкраще в цьому сенсі працюють хрущі, але решта жуків теж може. тобто самих жуків як феномену мені не страшно - поки вони не починають по мені лазити. дико боюся, коли по мені лазить шось, чого я не бачу.
ше є "бітлджус" тіма бартона - теж жук. кіно афігєнне, на рівні з "аленом делоном" наутілуса - один із найчіткіших дитячих спогадів. а ше з "бітлджусом" у мене пов'язаний перший (і донедавна єдиний) спогад про хокей, але це вже зовсім інша історія.

жасмин - страшенно люблю його запах. і чай зелений з жасмином теж люблю. правда, колись, коли мені було менше років і подобався "океан ельзи" (зараз просто не слухаю, може, й досі подобається), "з жасмином зелений чай" здавався якимось мазохістським збоченням.

жижек - якби я почитала його приблизно в той час, коли вперше спробувала зелений чай із жасмином, він теж, мабуть, здався би мені страшним збоченням. але зараз мене неймовірно радують його тексти (як писала одна тьотя, жижек весь час ризикує зробити філософію задоволенням. оу є). треба виділити собі якось часу на позапланове читання психоаналізу.
якби не жижек, я би навряд чи колись зацікавилася лаканом; більше того, це жижек підсадив мене на гічкока.
нате вам цитату, шоб знали, який він прекрасний (може, моя професійна деформація зайшла надто далеко, але для мене це - про кохання):

Парадокс желания в том, что оно задним числом создает свою собственную причину, т.е. объект а – это такой объект, который может воспринять только взгляд, "искаженный" желанием, объект, который не существует для "объективного" взгляда. Иными словами, объект а всегда, по определению, воспринимается искаженным образом, потому что вне этого искажения, "сам по себе", он не существует, ибо он есть не что иное как воплощение, материализация этого самого искажения, этой прибавки смятения и беспокойства, которую привносит желание в так называемую "объективную реальность". Объект а "объективно" есть ничто, но, увиденный с определенной точки зрения, он становится "нечто".

жахи - жанр, без якого я себе навряд чи уявлю. якшо колись читатиму курс у могилянці, там обов'язково будуть жахи - власне, в ідеалі я хочу курс про жахи. з іншого боку, на жахах найкраще відпочивається - останні роки я собі після сесій влаштовую терапію стівеном кінгом.

жіночність - не розумію, чого та часто вважають, шо вона - в незручних спідницях і туфлях на підборах. мене страшно засмучує фраза "ти же дєвачька", звернена не так до самої мене, як до моїх бєрців, джинсів і чоловічих сорочок. ті, кому треба (кого треба), й так бачать, утім.

ну от. хто наступний?