so. на суб'єктивне ейсідове переконання, бути дружиною університетського професора складніше, ніж дружиною рок-музиканта.
я, звісно, говорю про майже ідеальний світ, де професори харизматичні й інтелігентні, а рок-музиканти яскраві й талановиті, і де головна проблема дружини когось із них - це саме професія чоловіка, а не те, шо він садист / алкоголік / терпіти не може її маму / ваш варіант.
так само в цьому ідеальному світі не існує проблеми нерозуміння. тобто дружина університетського професора знає його предмет і сама ним цікавиться, а дружина рок-музиканта любить його музику. тому шо в іншому випадку - просто йди й вішайся (і навіть не знаю, кому варто йти першому - жінці чи чоловікові). патаму шо це вам не шахтар / менеджер з продажу / капітан футбольної команди: у більшості випадків музика - теж філософія, особливо, коли йдеться про рок. власне, вже в цьому пункті, про який ми дружно забудемо, виникає різниця: якшо ти одружена з рок-музикантом і не знаєш, чим відрізняється хард-рок від хеві-металу (оу, і терпіти не можеш еті страшниє звукі), ти можеш ставитися до цього зверхньо - та чого ти не бачила на їхніх концертах, правда? от моцарт... якшо ж ти одружена з деконструктивістом і не знаєш, хто такий дерида, прізвища теоретичних фізиків не допоможуть - хоча, ймовірно, якшо ти розумієшся на теоретичній фізиці, він це цінуватиме (і в довгих вечірніх розмовах ви знаходитимете паралелі між розвитком фізики й теорії літератури... стоп - як ти тоді можеш не знати, хто такий дерида?).
але припустімо, шо в нашому ідеальному світі дружині професора / рок-музиканта не треба долати опору предмета. так часто й буває: не скажу за рок-музикантів, але дружини професорів (принаймні з того, шо я читала / чула / бачила) - це або колишні студентки, або теж професорки, або жінки зі спільної інтелектуальної тусівки, або все разом. і знаєте, шо смішно? не тільки перші дружини - а й другі, й треті, й так далі.
і тут вступає у гру штука, без якої не було би проблем із представниками цих васхітітєльних професій, - авдиторія. страшне видно одразу: і в рок-музикантів, і в професорів авдиторія - це переважно молоде м'ясо із захопленим поглядом, проте в професорському варіанті (не забуваймо про ідеальний світ) маємо ше й мозок. молоде м'ясо з мозком. о боже. фанатки рок-музикантів теж, імовірно, розумнички (спочатку вони йдуть на лекцію про орфізм, а потім на концерт еліс ін чейнс, і не можуть вибрати, кого більше люблять - свого викладача європейської містики чи джері кантрела), але по них переважно не видно.
ну бо справді, шо найстрашнішого може написати така дівчинка на фейсбуку / майспейсі / в жежешечці своєму рок-кумирові? "marry me, david"? бугагашеньки. "ви прекрасний"? трошки краще, але діалогу не зав'язує все одно. з цього можна всміхнутися, навіть якшо ти дружина того чудового, якому тільки шо зізналися в коханні. найпроникливіші дівчатка - й ті, шо з мізками, - переважно просто не писатимуть. їх теж усміхають прохання одружитися =)
натомість шо може знайти у нього на сторінці дружина професора? ммм... наприклад, таке: "ваша сьогоднішня лекція про об'єкт "маленьке а" була неймовірна. але мене мучить питання: чи не може внаслідок зміни гендерних стереотипів чоловік опинитися в тій самій позиції, що й "жінка, якої не існує"?" - байдуже, шо про це буде наступна лекція, за більш-менш успішного потрапляння юне екзальтоване створіння має всі шанси заспілкувати прекрасного професора до третьої ночі (а тепер сядь і згадай - коли ви востаннє розмовляли чотири години поспіль? ше до шлюбу, да?).
стосунки з авдиторією то взагалі проблема. тому шо рок-музикант значно менше часу проводить зі своїми шанувальниками, ніж професор - зі студентами. а якшо дивитися на людино-години - то взагалі (ну хіба шо професора зовуть жак лакан або антуан де компаньон. але це абсолютні винятки). професорська авдиторія значно камерніша, й там, де рок-музикант пропонує залові поспівати приспів, професор особисто спілкується з тим, хто прагне спілкування (й має, шо сказати). а ше у професорів є дипломники. це вже пізніше, в якихось аспірантурах дипломники вибирають професора, який зможе працювати з їхньою темою, - спочатку вони думають про тему, з якою зміг би працювати цей васхітітєльний професор (і не треба тут мені про деякі українські так звані університети - я ж кажу, в ідеальному світі).
рок-музикант, правда, менше часу проводить удома. але для професорів теж існують усякі там одноосібні ґранти. так шо це ше неясно, де більший ужас.
насправді ж неважливо, ведеться прекрасний чоловік на закоханих дєвачок чи нє. та ясно, шо не ведеться, він же не ідіот і дивився американські фільми - потім стільки проблем, шо навіть молоде м'ясо із золотистою шкірою цього не варте. але з професором ніхто не забороняє спілкуватися, якшо ти можеш його зацікавити (естетична складова тут таки допомагає, з красивими й розумними зазвичай приємніше, ніж просто з розумними. жінкам теж). до рок-музиканта ше пробитися треба - та й про шо з ним говорити, якшо вдасться, крім як про нього, коханого? тут уже так, залежить від того, шо лякає жінку більше: шо чоловік переспить із кимось чи шо в нього з кимось вибудується духовний зв'язок. як на мене, якшо користуватися презервативами в першому варіанті, другий виглядає значно страшніше. і триваліше. і він часто не приводить, але завжди може привести до першого.
отакі мраки.
звісно, воно того варте - ідеальних чоловіків так мало, і так чудово мати собі одного (ага, най викусять, ти зробила те, про шо вони можуть тільки мріяти). але все одно ужас-ужас. це, мабуть, такий шлях до просвітлення.