гаразд, я розповім вам про львів.
це був чудовий тиждень, але вербалізувати його навряд чи вдасться. ну, ви знаєте: у двох кварталах від площі ринок стільки чудових кнайп, а ми жили на площі ринок, 15, і в нас була мансарда з більярдом, і навіть непитущі істоти в таких умовах потрапляють у якийсь gap, в якому відбувається купа всього, а якшо розповідати про це - то вийде чотири речення.
у кожному разі.
львів зустрів нас тепло. тобто на під'їздах до львова справді був сніг, як обіцяли прогнози погоди й усі знайомі. а в самому львові - страшне бажання ходити без пальтечка, сидіти в кнайпах під відкритим небом і навіть іноді мокнути під дощем, уже не літнім, але все ще добрим. першого дня в дзизі вірші з цукерки сказали мені вустами андруховича, шо "ще о шостій ранку пітьма, непочатий сніг, наче луг", і то була чистісінька правда (ну, може трошки перегин щодо "непочатий" - але чого не пробачиш поетам).
узагалі в мене зараз цілий вагон цукеркових віршів із дзиги - здається, цього разу ми її найчастіше радували своєю присутністю.
моє особисте відкриття - цукерня "фреска", куди я вже давно хотіла зайти й тільки тепер добралася. у них зворушливі дзвонички для виклику офіціанток і стільки неймовірних чоколяд, шо аж перестає бути страшно за добову норму калорій. мене покорив шоколад із перцем.
мері масово фотографувала львівських левів (правда, в цьому "масово" слід зважати на те, шо ми за площу ринок не сильно й виходили... тому лев'ячий контингент відповідний. а на личаківський цвинтар збиралися в п'ятницю, коли всю ніч і весь ранок лив дощ - зрозуміло, шо це теж лишилося на майбутнє. не востаннє все-таки). може, колись поділюся тим, шо в неї вийшло.
мансарда з більярдом порятувала нас від прогулянок нічним львовом (не знаю, добре це чи не дуже, нічний львів безмежно гарний, і радує, шо людей там майже нема) і від нудьги зранку, коли ото роздупляєшся й розумієш, шо всі ше спатимуть довго й нудно. бо, незважаючи на відсутність нічних прогулянок, нічні посиденьки були глобальні. ну добре. я йшла спати перша. але я просто занадто люблю спати. і встигла полюбити прокидатися під бій годинника на ратуші - лежати й рахувати, котра це вже й чи не проспала я ше другого пришестя чи хоча б обіду.
на книжковій блошці на федорова купила собі "ляльку" пруса й "попіл" жеромського. це шоб готуватися до завтрашньої (ага, між іншим, а я тут сиджу й пишу дурниці про львів) контрольної з польського модернізму. з тою самою метою - антологію польської поезії. і зовсім просто так - колективну монографію з промовистою назвою "шизофренія". люблю книжечки =)
ше до настрою - я когось шукала у львові й когось не знайшла. втім. і від цього зовсім не сумно.
оцей равличок, який наче підводить підсумок під моєю історією (яка насправді завжди - історія про вічне повернення до цього дощового, похмурого, прекрасного міста) - вид знизу наших сходів, якими ми щодня бігали туди-сюди між площею ринок і своїм затишним четвертим поверхом. якісь вони... символічні.

[700x371]