в остапа сливинського є вірші з присвятою R. W. - колись, може, я теж писатиму вірші з такою (або майже такою) присвятою.
а зараз я не пишу віршів. не перекладаю коена. не читаю еліаде. не дивлюся гічкока (хоча ви б здивувалися, якби побачили, скільки в мене зараз гічкока... здебільша німого - він прибуває в хронологічному порядку, а місця на жорскому вже майже не лишилося). так багато не.
на правому плечі в мене сидять утома і спека, і вони - одне. на лівому все ще тримається - не знаю, яким страшним дивом - чортик, і я намагаюся підбадьорювати його, чухати за вушком, розповідати йому дурниці, бо куди ж я, якшо навіть він утече.
але втома і спека - це єдине, з чим мені непросто. я зараз так люблю тих, кому можна присвячувати вірші, якщо прийдуть вірші, я зараз так проживаю те, що відбувається зі мною, згущуючи час і простір...
і мені вже трошки сумно без. смішне. шо далі буде...