їхати кудись - це або на захід, або додому.
з потягами в мене складні стосунки. я не те шоб дуже люблю потяги, але ми з ними нормально спілкуємося. часами я пишу про них вірші (нема нічого страшного, якшо пишеться про те, чого не дуже любиться, я навіть про в'язані светри колись шось писала, і про розчинну каву теж), а вони мене заколисують і підганяють не найгірших сусідів.
цікаве саме сприйняття дороги. воно в мене виростає з пікардійської терції, мабуть, з їхнього "може, у прагу, може, у відень". з актуалізації цивілізаційної ролі поїздів - вони везуть мене туди, де віденська (окей, окей, принаймні львівська) кава та європейська культура. або ше кудись, але там десь хоча б є польське телебачення. через кілька днів вони везуть мене додому, але то, по-перше, приємно, по-друге, перспективно, адже через якийсь час поїзд візьме мене й поколише на west - якшо весь час їхати на захід, рано чи пізно опинишся там, де раніше завше був твій схід. необхідно повертатися, інакше колись доведеться відмовитися від їхання.
а не так давно я почула оригінальну версію пісні про поїзд на захід - польську, де не було ані слова про напрям, у якому курсують потяги. може, в них це не було так актуально, як тут. там навіть назва - інший наголос, тому шо не "сядеш у поїзд", а "remedium". зрештою, лікування втечею, шо майже те саме.

пікардійська терція:



czerwone gitary: