Думка про те, що літо мусить колись скінчитися, застала мене зненацька. Я тихо-мирно долежувала останні пів годинки під ковдрою, коли в ранкову, залиту сонцем кімнату крізь незачинену кватирку війнуло холодом. І я згадала, що сьогодні 25 серпня, і через якихось шість днів – осінь.
Я б того всього не згадала, якби у мене не змерзли ноги. А ноги в мене мерзнуть круглий рік, окрім літа. Так що я подумала, що назавтра вдягну шкарпетки, щоб не холодно було спати. А поки думала, зарилась під ковдру з головою. Про всяк випадок.

Поки я лежала в постелі, вітер вже назривав величезну купу сухого листя з тополь, і коли я, позіхаючи, відкрила двері надвір, кинув їх мені під ноги.

Сьогодні незвичайний день. Кожного року в серпні трапляється такий день, коли з гіркотою поглянувши в уже не по-літньому прозоре небо, розумієш, що ще одне літо скоро мине.
25 серпня 2008
…

Прозоро-високе небо вже напитане холодом... Здається, воно - вицвіла скатертинка. Небо вицвіло. Чи відцвіло? Все колись відцвітає...

Маленький паросточок проростає, квітне і відцвітає...

Спочатку весна, потім літо... А тоді осінь. Хочеш ти її чи не хочеш.

Народжуєшся, живеш-живеш...А тоді вмираєш. Хочеш ти цього чи не хочеш.

...Повітря таке прозоре, що знайомий пейзаж навкруги здається якимось нереальним. І ти напружуєш зір, довго-довго вдивляєшся в мерехтіння небувалої яскравості зелень дерев, ніби хочеш ввібрати її, запам'ятати кожен листочок.

…А тополі біля двору вже проворять передосінню репетицію, і раз по раз під поривами вітру в повітря злітають пожовклі листочки. В дворі їх вже ціла купа, і вони приємно шурхотять під ногами. Стільки пожовклого листя - то мабуть наслідки небувало сухого літа…

Тринадцятий день останнього місяця літа.
13 серпня 2007
…