Паскудно.. мені реально погано! здається, у мене хвора душа. А може то доля отака? Постійно відчувати потребу мати поряд кохану людину і ПОСТІЙНО "обламуватись"? Хоча, що таке "постійно"? Лише другий раз за 20 років.. Але ж більше нічого і не було.. Я не витримую цієї самотності! Сам винен! Бля, то справді образливо.. в глибині душі зміюкою сидить образа на батьків, котрі ВИХОВАЛИ такого безпорадного гівнюка, неспроможного навіть на безневинний поцілунок. Невже МЕНІ було так важко у той вечір сказати усе, що відчуваю.. боявся. Чесно кажучи - дибіляка і тут нічого добавити! Тепер вже надто пізно..