Він розплющив очі і посміхнувся.. поруч лежала Вона. Тихенько насвистуючи носом якусь сонну мелодію це янголя літало десь у царстві сну. Вставати не хотілось.. Але передзвін ранкових гір не давав заснути, вабив з намету. Тихо, намагаючись не порушити Її сну він виліз назовні і завмер. Це було.. В його голові не знайшлось такого слова, щоб описати те, що він побачив. Мільйони зірок ранкової роси грались першими променями сонця. Усе довкола світилось якимось неземним сяйвом. Спів птахів, сповіщав про народження нового сонця.. Усе довкола дзвеніло, світилось, розбризкувалось іскрами життя. Це було ЖИТТЯ! Він добіг до ріки і скочив у воду.. БОЖЕ!! яка ж вона холодна.. але холод не мертвий, він наповнював енергією, бажанням кричати від радості.. холод, що вливав у тіло вогонь..
Він розвів багаття. Язики полум'я танцювали під казанком з водою, а він сидів поруч і слухав.. слухав, як співають гори, як тріскотить вогонь, як шумить ріка.. як, несміло, босоніж ступає по росі Вона.. тихо..
- Як спалось?..
..тихо..
Він знав, що Вона посміхається... чув її посмішку, відчував на спині її погляд, боявся озирнутись і бути засліпленим. Вона схилилась над ним, китиці Її волосся струмом ковзнули по спині.
- Доброго ранку..
Гарячий чай з сухим печивом. Вони лежали поруч і рахували хмари.. Слухали, як б'ються серця, Сміялись сонцю в обличчя.. Вони БУЛИ! І більше нікого.. Вона, він і Їх тиша...