проспав усе, що тільки можна було. Ось що означає пошкодувати себе. Дав собі шанс виспатись зайвих 15 хвилин... Затягнулось на 3 години. Ось тепер сиджу в напівпорожньому гуртожитку і гвалтую собі мозок..

В голові цвяхом сидить думка про те, що нема нічого "тепер", адже усе, що трапляється одразу переходить у "було", а все інше - лише "буде". Якось воно несправедливо.. Живемо минулим заради майбутнього.. Оце так загнув..

Філософ задрипаний. Що ти тямиш у житті, щоб роздумувати над вічністю, і нескінченністю?? Абсолютно нічого.

Але ж чому тоді оце всепоглинаюче "ніщо" стало частиною мого існування? Увійшло у звичку, так само, як і кава зранку, обід після 4..

Заткнись! Ти - ніхто і нема чого нарікати на долю. Твоє майбутнє у твоїх руках і нема чого нарікати на вселенську несправедливість. Ти сам у всьому винен! І перестань скиглити - це нічого не вирішить!