В колонках играет - Fakultet - Вже не сон
Настроение сейчас - Всередині порожньо...

Сьогодні особлива ніч... Магічна ніч... Минуло стільки часу, все змінилось, але водночас усе таке саме. СІМ місяців...
- Тук-тук, ти вдома?
- Так
- Ну, тоді привіт.
Саме сьогодні в ніч з п'ятниці на суботу, в ніч з шостого на СЬОМЕ, сьогодні, тільки СІМ місяців тому... НАВІЩО??! Адже нічого цього могло і не бути... Так треба? Можливо... Тоді чому... хоча... яка різниця... Головне, що це було! Це було?... Було! Було! Було! Було! Це все не сон, адже неможливо заснути восени, проспати все життя, і прокинутись посеред зими, усвідомлюючи, що все зникло. Так не буває! Але навіщо це все? На що я надіявся? На те, що за декілька днів зможу змінити світ? Перетворити його у казку? Чи може на те, що Бог побачивши, що ще не все втрачено, допоможе? Наївний придурок! Розплющ очі! Світ змінили до тебе! Змінили безповоротно! Продавши все, що тільки можна було, спустили отримані гроші на алкоголь, траву і повій. Цього мало!? Давайте продамо душу! Адже нам вона дісталась задарма, у нашому світі вона не потрібна!!! потрібна?... кому?
Невже так безглуздо вірити у те, чого ніколи не буде? Я не хочу бути просто запрограмованим мудаком, існування якого зводиться лише до виконання банальних, примітивних задач... Це несправедливо! Це не правильно! Так не повинно бути! так є...
Живемо у циклічному, примітивному світі, намагаючись усе пояснити, всюди залізти брудними пальцями, перебрати усе по частинах, написати безглузді закони і викинути на смітник, як використаний матеріал. Розбивши усі святині, сплюндрувавши віру, намагаємось втиснутись у рамки створені нами ж. Я втомився... втомився щодня себе переконувати, що все буде добре, втомився щодня розчаровуватись у власних словах, втомився кричати в пустоту...
Моя "Маленька_К", мій любий Янгол, якщо читатимеш ці рядки, знай, ніщо й ніколи не примусить мене забути, забути про те, що було й могло бути. Ти зникла... перетворившись в Осінь... Зникла так само раптово, як і з'явилась. Це важко - усвідомлювати, що нічого вже не можна повернути, що все так і залишиться спогадом. Ще важче - надіятись почути бодай слово, прочитати хоча б рядок, хоча б банальне "Привіт". Є багато причин, через які ми не можемо бути разом, але я не розумію одного - чому ми не можемо просто спілкуватись? Хоча б час від часу?

[442x380]