[206x300]
В колонках играет - Тиша і плач серця
Настроение сейчас - погано

Ранок. Розплющую очі і бачу ЇЇ. Тихо... По обличчю пробігає здивування і водночас страшенна радість. Невже хтось таки почув мої молитви?... Намагаюсь не дихати, щоб не порушити сон Янгола. Вона усміхнулась... тихенько муркнула, і прошепотіла: "Доброго ранку". Час призупинив свою розмірену ходу і тихо проповзає ледь чутним тіканням годинникових стрілок. Заварюю каву, а потім ми їдемо коридорми пустого гуртожитку на підвіконня. Дивно, але нікого навкруги, неначе змовились і залишили нас на самоті. Сидимо один навпроти другого і просто теревенимо про різні дурниці, насолоджуючись гірким смаком кави. А потім тинятимемось містом, згадуючи все немов страшний сон. В цей день існуємо тільки ми, а більше нікого і не потрібно. Пусті вулиці, пусті трамваї, лише ми і неосяжний всесвіт. Це все накликає навязливу думку, котра лякає більше, ніж смерть: можливо це все... Ні, такого не може бути... Чомусь стає холодно, всенавкругипочинаєхитатисьзапливаєгустимтуманомвсененачезбожеволілозакрутилосьувогнянімвирі... СПАЛАХ!!! Я розплющую очі... і все що встигаю побачити, так це вуста, що шепчуть: "Бувай..." Ранок.