В колонках играет - Bullet for my Valentine
Настроение сейчас - Холодно і самотньо...

Сьогодні прохолодно, з-за хмар вибивається несміле сонце, і взагалі, погода така, що нема бажання не лише виповзати на вулицю із смердючого гуртожитку, але й думати. Хочеться просто сидіти, закутавшись в ковдру і потроху втрачати глузд. Погано… таке враження, що мою душу протягнули по всіх каналізаційних трубах цього триклятого міста, і кожен мав можливість туди наложити. В кімнаті темно, тісно і самотньо. Лежу без світла і слухаю як пульсує кров… Немов вибухи у голові, котрі один за одним руйнують мій мозок. Вдивляюсь у сіру стелю і бачу ЇЇ. Примарний образ, такий ж нестійкий, як і моя свідомість. Зникає, з’являється, танцює, сміється… плаче, страждає? Але мовчить. Надворі ввімкнули світло. Брудними плямами по стелі розповзаються тіні. Інколи здається, що вони здатні жити, кохати, дихати…
Єдине, що вони ніколи не зможуть, так це – говорити. Шкода, адже лише вони можуть розповісти про те, що зробило з мене того, ким я є зараз – невдоволеного психа, що живе у світі примарних мрій. Але їм можна довірити усі найпотаємніше і бути впевненим, що ніхто про це не дізнається. На тінь завжди можна покластись і не боятись того, що в один прекрасний день вона зникне. Тінь неначе душа, а може це вона і є?... Я путаюсь у власних думках. Пам'ять наполегливо тягнеться у минуле. Те саме ліжко, така сама ніч, тільки тепер все не так…Глибоко втягую повітря в надії вловити хоч якусь часточку пережитого. Все марно…
(To be continued...)

[600x450]