Поступово здаю справи новому хлопчику. Треба ж неодмінно все віддати у найкращому вигляди. Щоб ніхто потім про мене дурного слова не сказав...

Робота відбувається дуууууже повільно. Зате я починаю розуміти, наскільки я розвинувся за 7 років у цій сфері. Час від часу прослизають фрази... Ну про речі, які самі собою зрозумілі, про речі, які є базовими. Дитячій садок, підготовчий рівень. І з’ясовується, що вони зрозумілі лише мені. А людині яка тут не варилася, вони зовсім незрозумілі. В результаті вчора навіть охрип трохи, стільки розмовляти... Зате значно підвищив свою самооцінку.

А ще вже другий тиждень розмірковував над своїми відчуттями... До цього часу, за весь свій трудовий стаж я не уходив з роботи так, щоб передавати справи і досвід. На першій роботі закінчився проект і в моїх послугах не було потреби. Далі було дві короткочасні роботи, на які погодився від відчаю і був дуже радий, коли це скінчилося (дуже доброзичливо в першому випадку і досить нервово в другому). Четверта робота протривала досить довго, закінчилася досить логічно, без передачі справ і з переведенням у іншу фірму (себто можна вважати, що змінив лише офіс, а не роботу).

Тож це в мене перший досвід. Прислухаюся до емоцій, відчуттів – а там нічого... Взагалі нічого...
Страх? Так. А як нову роботу не вийде знайти.
Непевність? Теж так. А якщо я зараз роблю невірно? А якщо тут моя доля, а я її відкидаю?
Радість? І знову так. Все ж таки тут болото. І воно засмоктує.
Очікування? І вони є. Щось нове має прийти.

Але все це не відчуття. А якесь усвідомлення „На цьому місці може бути”. А от справжніх відчуттів нема. Не було. До сьогодні.

Вже частину обов’язків скинув. Можу частину роботи перекласти на інші плечі. І от у такому настрої нариваюся на необхідність самому з’ясовувати стосунки з постачальниками. При чому за плечем емоційний шеф, якому сьогодні по обіді прикортіло попрацювати. І ми негайно (!) пишемо листа. І „необхідно бути жорсткішим”, і „ти напиши, що”, при цьому „ну ти знаєш, що треба написати”.

І наче хвиля збила з ніг. Яке ж все ж таки щастя, що я залишаю це місце. Що оці емоції, негативні емоції, які виникають лише за причини того, що непродумана робота, що немає голови – оце все скоро піде з мого життя. Залишилося всього 2 тижні. І можливо я не знайду чогось кращого. Все одно це будуть зміни. І ось зараз я певний, що роблю усе вірно. І те що йду, і що йду саме вчасно.