На сьогодні йога займає все більшу частку мого життя. І до того ж дуже багато справді кумедних ситуацій відбувається. Зараз спробую згадати все, про що не писав, але хочу зберегти. А далі, мабуть, відкрию окрему рубрику.

Цього разу дещо занудненько вийшло. Може наступного буде краще.

Почну, напевне з шавасани. З нею пов’язано дуже багато кумедних історій.

Шавасана – це поза повного розслаблення. Остання асана (поза, позиція) під час занять. Просто лежиш собі на спині з заплющеними очима і намагаєшся розслабити кожен м’яз, і, що більш важливе, позбутися думок. Взагалі.

І одразу ж перша ситуація
1. Перші хвилини шавасани наставник голосом допомагає розслабитися. Акцентує увагу на кожному м’язі, переходить знизу вверх. І доходить до голови. М’язів там мало, але багато думок. І от одного разу...
„Намагаємося позбутися думок. Якщо ви раптово звернули увагу, що думки таки з’явилися, не намагайтеся насильно відштовхнути їх. Просто спостерігайте за ними, намагайтеся потоваришувати з ними – і тоді вони самі зникнуть”.
Дотепний метод чи не так? Треба з людьми так спробувати.

А шавасана насправді дуже важка. Найважча я б сказав. На перших заняттях я просто не міг так довго лежати спокійно. Про розслаблення ніхто не говорить(!). Зараз легше. Хоч я не можу сказати, що воно в мене виходить на всі сто.

Проте, що я можу сказати напевне – після 2 годин напруженого тренування, коли фізична напруга перекриває роботу мозку, коли дихання стає найважливішим, і, нарешті, коли в шавасані ти спробував зняти напруження з кожної клітини (враховуючи клітини моску) – свідомість після цього слабо відповідає поняттю „адекватність”.

Одна моя подруга після заняття ще близько години живе у сповільненому режимі. Серйозні розмови з нею вести просто неможливо.

Інша, начебто більш адекватна, після шавасани не могла зрозуміти як з’єднати наші килимки для наступного заняття.

А вчора напрочуд чудовий монолог:
„А я під час шавасани дуже змерзла. Спочатку я собі уявляла, що я сонечко і мені було тепло. А потім чомусь вирішила, що я дерево під цим сонечком. І таааак змерзла!..
А знову уявити себе сонечком вже не змогла.”

Ну і, мабуть, на цьому закінчу тему. Про інші випадки – наступного разу. Заодно буду конспектувати своє просування на цій ниві. А поки що собі ж на згадку про шавасану.

Як вже писав, спершу я взагалі не міг зрозуміти, як тут можливо розслабитися. Коли я засинаю, мені треба трохи покрутитися. Так собака собі місце для сну витоптує. А я його „викручую”. А тут ліг і лежиш. Спочатку взагалі нічого не виходило. Я залишався сидячки. Насправді це ще краще. В ідеалі шавасана виконується в позі лотоса. Але це ж треба розслабитися! А я тоді ще й спину рівною не міг тримати так довго, про яке розслаблення може йти мова?!

Зараз (майже рік минув) вже майже завжди можу розслабитися в лежачій позі. Інколи навіть залишаюся сидячи в напівлотосі (ну це коли дозволяє настрій і фізичний стан).

А вчора було таке дивне відчуття. Наче м’язи заніміли і все тіло таке легке, але неможливо дихати, лише такі маленькі-маленькі ковточки повітря. Дуууууже дивно.