Інтернет в моєму житті з’явився досить недавно. Останній рік минулого сторіччя... І викликав досить дивні почуття. З одного боку дуже цікаво, з другого нічого не зрозуміло, і ще з одного боку взагалі жахливо! Чомусь я ці почуття дуже добре запам’ятав і зараз не дивуюся всіляким дамам, що не можуть відправити електронного листа...

На сьогодні по телевізору роздувають паніку, мовля, Інтернет – зло. І звикання викликає, і аутизм розвиває і ще багато всього іншого. Як на мене, то нісенітниця. Не більше звикання ніж інші наркотики: телебачення, алкоголь, тютюн... Та що там казати? Життя саме по собі вже досить шкідлива звичка...

За своє недовге Інтернет-життя пережив більшість основних захоплень мережі.
Близько року робочий день починався з чату. І закінчувався ним. (добре що людей там було небагато, тож і попрацювати виходило).
Номер аськи та адреса пошти залишаються незмінними ще з того далекого 1999...
Приблизно з того ж часу залишився нік на одному з ігрових сайтів. Інколи я ще туди заходжу...
Літературні сайти теж не пройшли повз. Але там досить недовге життя було. Хоча розсилку звідти отримую і досі.
Ну й, нарешті, блоги. Останнє маніакальне захоплення. Три роки. Три довгих роки. Майже 1000 постів... А це ж виходить, що майже щодня одне повідомлення. Враховуючи вихідні... І це тільки в основному щоденнику. І це не враховуючи коментарі в інших щоденниках... Трошки приголомшуюча статистика...

І от з усього всього найбільш за все мені подобався процес створення віртуальної особи. У чаті, звісно, це набагато легше, ніж у щоденнику. Та і там і там тривалий процес розмірковування, якою повинна бути особа, що вона знає, що приховує, який у неї світогляд тощо...

Найбільшою нагородою для мене було здивування і розчарування однієї особи, коли вона з’ясувала, що Х та У, з якими вона спілкувалася, це насправді одна людина...

Найбільш важким у всьому житті у мережі було закрити браузер і почати щось робити, коли робити нічого не хочеться... За певних умов я міг весь робочий день провести у світовому просторі, перескакуючи з одного ресурсу на інший. Ще й досі намагаюся з цим боротися...