Нещодавно знайшов ресурс „В моєму житті”. Там розміщуються всілякі есе різних людей на тему „Щось в моєму житті”. У кожному випуску „щось” – це щось інше. Цікава задумка, люди цікаві. Ось і мені захотілося спробувати щось таке.

Насправді першою темою повинно було бути „Інтернет у моєму житті”. Ну справді, важлива ж тема. А тут ще й щоденник онлайновий. Але ми так просто не вміємо. Доки я збирався щось написати на цю тему, у місті нарешті випав сніг і почалася досить собі таки справжня зима. Тому й почнемо з неї...

„Зима у моєму житті”...

За гороскопом я – Рак. Тож моїм життям керує місяць... Так. Я розумію, що гороскопам вірять лише безглузді білявки. Але якщо воно співпадає з моїм життям, чого б не послатися на таку дурничку як гороскопи.

Я не можу носити золото, але дуже люблю срібло. Якщо у мене спостерігаються якість дивні перепади настрою (від Великого вибуху до Всесвітньої мерзлоти) я дивлюся на календар. Щонайменше у 90% я тоді бачу, що саме у ці дні повний місяць.

До чого я це веду? До того, що місяць у нас залежить від сонця. Ага. Саме так. Я не можу прокинутися раніше, ніж це зробило сонце. Саме тому зима для мене – це сон, суцільна летаргія. Мені весь час хочеться спати.

Взимку я прихожу на роботу на годину пізніше, ніж улітку. Добре, що я можу це зробити.
Взимку я майже нікого не хочу бачити (бо в голові лише одне „спати!”)

А от до снігу і морозу я байдужий. Вони повинні бути. Якщо їх немає, то це не зима. А якщо вони є, я їх не помічаю. Ну наче кисень. Якщо його замало, то людині скрутно. А от якщо його достатньо, кого це турбує?

І усі зимні свята мені байдуже. Начебто традиція, якій необхідно наслідувати, але ніяких емоцій з цього приводу не відчуваєш. Ну треба, то треба…

А з іншого боку. Хоч так, хоч сяк, а зима в мене – це запах ялинки вдома, це мандарини… Спеціальні такі маленькі, кислуваті, тонкошкірі грузинські мандарини. Вони стоять вдома в ящиках, просто у необмеженій кількості. І в певний момент здається, що домівка наскрізь пропахла тими мандаринами…

Зимою моїм улюбленим місцем є ліжко. Закутатися у теплу ковдру, зробити собі гарячого запашного чаю (з травами або з варенею), ввімкнути щось спокійне і тихеньке, і читати якусь пустеньку книжку, періодично занурюючись у глибини сну. І так доти, доки не почне довшати день і доки не прийде весна…