Для цього треба збагнути для чого ти тут, відчути свободу в середені і полюбити їх такими які вони є, полюбити так як і весь світ, так як нас любить Бог. Він любить нас не за те що ми робимо, не за те які ми є, він просто любить нас бо ми є, бо ми його частина. Так само і всі люди на землі є частинками одне-одного, ми всі одне. Ця любов не прив"язує тебе до когось, а навпаки звільнює тебе. Це дуже важко... бо спочатку треба полюбити себе, а потім інших як частинку себе...

Тут одразу полягає інше питання. Як можна полюбити себе, якщо ніхто навколо тебе не любить? Може не люблять бо ти того не вартий? А ті хто люблять просто погано тебе знають от і все... Але це не правда треба лише уважно придивитись. Просто дехто просто не вміє любити так, як це розумієш ти, любить але по своєму, як звик. Може хтось ще не знає як це любити по справжньому. Може хтось просто боїться любити, бо в житті трапляють різні неприємні речі, кожен сприймає їх по різному, дехто просто не дозволяє собі любити, бо для нього любов асоціюється з болем, зі спогадами, які він прагне забути. Тому треба лише уважно придивитись до тих хто навколо тебе і на те що у тебе всередині...

Але це все тільки слова, я це добре розумію. Але ті слова є правдою для мене, а чи будуть вони правдою для тебе, то знає лише одна людина і якщо ти підійдеш до дзеркала, то ти її побачіш...

Дякую. Справді, може воно так і є... та в мене все трохи інше... здається, мене дехто любить, та я того не варта. Я себе не люблю і певне ніколи того не буде. Через те все, що я встигла накоїти, мені не має місця тут. Та ще жива..., ходжу та існую... Бог таки любить нас, не було б так, не було б мене. Дякую

Це дуже важко, дуже часто я себе просто ненавиджу і то через цілком об"єктивні речі, я приніс багато страждань людям яких люблю, але я вірю, що прийде час і все стане на свої місця. Цілком логічно, якщо це буде смерть, смерть в решті решт це теж сцілення... тільки Богу відомо все.