[361x480]
Мій український рік починається не в ніч між груднем і січнем. Мій український рік починається серпневого дня, коли гордо вдягаю вишиванку і йду святкувати незалежність своєї Батьківщини. Довкола бачу обличчя нашого українського року – простого люду з вогниками в очах, готових йти, рости, робити. Тут є свої борці, свої філософи, свої генії. Кожен трудиться, вірить у високе та потужне, за необхідності чинить спротив, заслуговує на достойне життя. Творить собі історію та сучасність. Таке мистецтво.

У незалежному натовпі думаю про свою причетність. Співвідношення Україна-Я позначене для мене відчуттям любови до Батьківщини та можливістю використовувати набуті знання на користь рідної землі. Прищеплені багаторічною працею почуття патріотизму та розуміння необхідності вкраїні стоять дороговказом до високої мети. Клопітка робота над собою, щоденне вдосконалення себе, пізнання нового повністю визначають хід нефальсифікованих подій в моєму житті.

Переношу модель власного буття на якісно інший рівень. Вона проступає у постійній метушні мегаполісу та в тихоплині провінційного життя. Моє око вловлює натяки проблем в обличчях простих мешканців. У різноманітті поглядів шукаю достойних звання українця. Бачу однодумців – моральна підтримка твоїх спільників, спорідненість інтересів та вмотивована спорідненість дій. Вони так само відчувають, розуміють хаотичну сутність на перший погляд незрозумілих обставин. Висловлюю готовність до співпраці, щоб потім насолодитися скромним умінням звершень та перемог. Відтворювати речі такими, якими вони є. Робити речі такими, якими вони мають бути.

Додаю наступний елемент нерозривного ланцюга закономірностей – Світ. Розширюю часові рамки до Завтра. Не хочу проводити паралелей, шукати спільних ознак, робити порівняння. Мені йдеться про щось складніше – про практичну можливість змін.

Я не хочу, аби про Україну за кордоном знали у спотвореннях та викривленнях. Бачу образ виняткової неповторності своєї Батьківщини. Тому з усіх сил намагатимусь подарувати частину знання про рідну землю тим, хто дотепер знав про неї рівно нічого.

Мій вектор життя направлений виключно у майбутнє. Моя роль в тому, аби перенести набуте в площину реальности. Завдячувати внутрішнім переконанням, даних мені родиною та найближчим оточенням. Це не іншість, а бажання змін помножене на прагматичність свіжих ідей та певність того, що ти можеш достойно зреалізувати їх. Бо еволюцію створюють людські бажання. А моя причетність – невід’ємний елемент майбутнього.

Іра Бочар