От як розраховуюсь за 2 дні кайфу під дощем...,) Хворати, то троха зле, але шо поробиш, іноді так хочеться чогось такого.... Але це ж так, ммм..., неперевершено,) Мокнути, тішитись кожній капельці, ловити їх на язика,) Стрибати по бруківці з однієї ноги на іншу, наче маленька дитина... Дивитись на своє відображення в калюжах... А потім забігти в таємну, сховану від світу щілинку, під даною тому назвою "Чотири стіни", де, коли пускаєш мильні бульбашки, застивають в повітрі, наче в невагомості, а потім летять догори, ніколи не летять донизу. А ще, там просто надзвичайне відчуття звуків годинника з ратуші, навіть краще, ніж коли перебувати на самій вежі. Іноді цього так бракує... Дощ, і "Чотири стіни", наче інший світ, відомий лише тобі, там, де небо форми квадрата...,)) Ех, життя таки кльова річ, як не крути,))