Переглянула зараз свій старий, як світ Щоденник... минуло два роки від того дня, коли я написала останню (тепер вже передостаннью) нотатку, де обіцяла написати детальні оповідання своїх пригод... в НІФІГА не написала... кашмар!!! Нічого не буду обіцяти, просто... просто заходьте час від часу на мою сторінку, чиатйте, пишіть, заперечуйте, чи підтримуйте... Отже: "Метро"
Метро... з цього слова, поняття і фізичного місця перебування розпочинається ранок більшості киян... Залежно від часу перебування у цьому чудо-транспорті можна відчути різні емоції і здобути певний досвід і просто дізнатися (для тих, хто вперше) що то є -метро? Наприклад потренувати розуміння і активне наслідування заповіді Христової: "Любіть ближнього свого, як самого себе". Адже коли у ранкову годину пік комусь із "ближніх" закортіло поснідати гостреньким, і тепер цей "ближній" стоїть у буквальному розуміння слова БЛИЗЬКО до тебе, тобто - впритул. При цьому одною своєю ногою він стоїть на носику твоїх недешевих мештів, дихає тобі просто в обличчя своєю ранковою гострою стравою і при цьому, очевидно він переконаний, що у нього чудовий парфум і взагалі він просто мачо і тому він посміхається від кожного притискання до тебе, коли гойдає потяг... Ну як не полюбити цього "ближнього"? Як показує практика - дуже просто! Питання інше - як полюбити???
Форс-мажер, або Обережно - гальмуємо.
Одного дня в метро, коли народу було не так багато, як завжди - тобто можна було вільно стояти і нормально триматися за поручні, машиніст оголосив про те, що між станціями відбудуться кілька перевірок гальм потяга. Це технічна необхідність, а отже, не хвилюйтеся, а міцніше тримайтеся за поручні і уважно слухайте радотрансляцію. І ось він - момент істини! Потяг рушив від станції після якої мали початися випробування гальм... Навіть не намагайтеся здогадатися про реацію людей, якщо ви генетично не українець. пасажири від старого до малого завмерли в очікуванні з хитрими посмішками на обличчі. Таке враження, що їх запросили на супер-атракціон, а не попередили про технічну необхідність... жіночки відірвалися від читання "романчиків", чоловіки перезирнулися, мовляв - круто, діти припинили куйовдитися на своїх місцях і замерли в очікуванні... Ну як не полюбити цей найпозитивніший у світі народ?
А ще ДУЖЕ люблю спостерігати за тими, хто намагається наздогнати потяг... таке враження, що це останній шанс звідси поїхати, або наступний потяг за цим маршрутом прийде лише наступного дня... але про людей, які люблять метро-перегони - наступного разу!
Користуйтеся громадським транспортом - це розбурхує фантазію і народжує нові образи героїв.